Чому Павла Тичину називали ”рафінованим” інтелігентом

17 Жовтня, 202417 Жовтня, 2024 Редакція історичні постаті, українські поети

Поділитись

Павло Григорович Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891-го ( 27 січня отримав хрещення).

Він був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Павло був природженим музикою (мав абсолютний слух) – і природженим… малярем.

Із 1912-го Павло Тичина починає друкуватися в журналах “Літературно-науковий вісник”, “Рідний край”, “Українська хата”, “Основа”… Упродовж 1913-1914 рр. публікує оповідання “Вавилонський полон”, “Богословіє”…

Помітне місце в творчості Павла Тичини посідає вірш “Пам’яті тридцяти”, вперше опублікований у газеті “Нова Рада” (березень, 1918), присвячений пам’яті загиблих у бою з військами Муравйова під Крутами київських студентів. Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918-го ніде не друкувався.

Серед інших творів поета – “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, “Плуг”, “Вітер з України”, “Похорон друга”, “Сковорода”…

Кольорова музика

Навчаючись у Чернігівській духовній семінарії, він диригував зведеними хорами в Чернігівському народному домі. У семінарії Тичина грав у оркестрі на флейті, кларнеті та гобої. Самотужки навчився грати на фортепіано і бандурі.

Павло Тичина: ”…Музика сизо-фіалкова:, або “…Поезія свіжо-зеленого кольору”. Чи не тому чимало подорожував із хоровою капелою Кирила Стеценка, та й особисто створив хор робітничої молоді… Мистецтвознавці стверджують , що Тичина мав бездоганне відчуття простору, гармонії.

Один із викладачів семінарії сказав, що Павлуша прагнув навчитися грати на всіх 36-ти інструментах, що були в оркестрі. “Так народився поет, хоча б, може, краще б було, якби він став музикантом чи художником”, – згадував пізніше про себе Павло Тичина.

Комісар освіти УРCР

1943-1948 рр. Павло Тичина працював народним комісаром освіти УРСР. Він дбайливо ставився до вчителів. Волів спілкуватися не з директором, а особисто з викладачами. Переймався навчальним процесом, запитував про проблеми, цікавився програмою. Учителі навіть не розуміли, що він часто виймав з шухлядки власні гроші, бо говорив:”Це вам премія від Міністерства освіти”.

Павло Тичина знав двадцять мов

Упродовж1953-1958 рр. працював Головою Верховної Ради УРСР, пішов у відставку за власним бажанням. Павло Григорович був знаючим перекладачем. Він автор багатьох наукових статей. Тому йому одразу дали звання академіка. Уже після цього він захистив докторську дисертацію, без кандидатської.

Самотужки вивчив англійську, німецьку мови та латинь. Його переклади на українську збереглися аж з сорока мов. Близькі, знайомі підкреслювали його шляхетність поведінки. Різні заходи, на яких він керував, відбувалися вишукано, шляхетно, духовно, інтелігентно. Недарма ж його за радянських часів називали “рафінованим” інтелігентом.

Сонячно-кларнетні почуття

Павло Тичина все життя закохувався: пристрасно, з побоюванням, найчастіше платонічно, без надії на взаємність, а інколи з мрією на тілесну близькість, але ніколи не “роздягався” в оповідях смакуючи перемоги над жінками чи еротичні сни.

1920-го Тичина зустрів тендітну, з написаними рисами обличчя дівчину Наталю. У готелі 29-річний поет “цілував Лялю всю, всю!” Правда, тілесної близькості не сталося, хоча рука його “на стегнах, як струна” лежала. Наталя померла від сухот – отримав записку: “Прощай. Вмираю. Люблю. Наталка”.

Скажімо, без взаємності була його прив’язаність до Оксани Коцюбинської… Майже сімнадцять років за Павлом Григоровичем, часто у супроводі Василя Мисика їздила майбутня дружина Лідія Папарук. Він її знав ще 16-річною дівчиною, коли жив на квартирі її матері – Катерини Кузьмівни.

Уперше вони зустрілися 1916-го в її помешканні. Тоді 25-річний Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. На життя заробляв помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського, там і ночував. Знайомий показав оголошення в газеті “Киевская мысль” про кімнату у двоповерхівці на сусідній вулиці, яку здавали недорого. Пішов туди.

Відчинили Катерина Папарук та її донька 16-річна Ліда. Перед ними стояв худорлявий вусатий чоловік. Тримав кларнет, торбину з одягом і кількома книжками. Помешкання йому сподобалося. Господиня вагалася, чи варто брати на квартиру такого молодого, чи не приставатиме до доньки. Але погодилася, бо їй потрібні були гроші для навчання Ліди в Ольгинській гімназії.

“Шинеля в нього була стара й зношена. Замість підкладки – самі гноти, а вата вся осіла. Катерина Кузьмівна лагодила її нишком, щоб квартирант не знав, бо не дозволяв нічого для себе робити. Хоч і добрий, але строгий. А ще наївний і розгублений”, – писав Павло Загребельний про Павла Тичину в повісті “Кларнети ніжності”.

Ховає рідного брата Михайла. Пригнічений цим, залишає квартиру Катерини та Лідії Папарук та оселяється на хуторі Дідівщина біля Межигірського монастиря поблизу Києва. Там закохується в художницю Лялю Ржечицьку, яка була в Межигір’ї на практиці. Називає дорожчим за всі світи струнким створінням. Вона відповідає взаємністю. Якось потрапляють під дощ, перечікують у закинутій будівлі біля монастиря. Обмінюються люб’язностями й цілуються до півночі. Та жінка не налаштована на серйозні стосунки. За рік виходить заміж за художника Василя Кричевського.

З голови не йде Лідія Папарук. Повертається до її квартири. У її товаристві проводить усе більше вечорів. Вона знає про його стосунки з іншими жінками, називає дівчачуром.

Зрештою, Павло Григорович усвідомив, що саме Ліда – його Богом дана половинка.

1923-го поет спалює фотографії та деякі рукописи. Приймає пропозицію Еллана-Блакитного переїхати до Харкова – тодішньої столиці УСРР. Проводжаючи, Ліда благає писати.

“Обіцяв детально писати про себе та й не можу. Четвертий день як злегенька захворів: горло болить, жар. Лічусь тим, що весь час примушую себе бути на ногах. Потроху проходить, – ділився в листі Павло Тичина. – Ну про мене годі: як ви поживаєте? Чи здорові всі у хаті? Пишіть же, Лідусь. Книжок мені передавайте небагато, потроху. Пришліть свого віршика. Я знаю, Ви там десь шкрябаєте потроху. Вітайте маму. Вашу лапку сюди! Ваше ушко”.

“Лідочка, я часто почуваю лице і руки Ваші і Ваш сміх і усміх, сум. Лідуся, не сумуйте, Павлусь хоч би там що, дак Вас найбільш цінує. Пишіть до мене, котенятко. Опишіть мені оте, як у бібліотеці собачка голодна до Вас ходить, а Ви свого сніданку не їсте, а їй даєте. Цілую Вас у лобик і очки. Ручкам і ніжкам привіт! Ваш Пав. Цілуйте маму”, – пише 1924-го член редколегії журналу “Червоний шлях” Павло Тичина з Харкова до знайомої Лідії Папарук у Київ.

Буваючи в Києві по роботі, Павло навідується до Лідії та її матері. У театрі “Березіль” закохується в акторку Харитину Нещадименко. Вона на чотири роки старша. 1926-го помирає.

У Харкові поет заводить роман зі співачкою та поеткою Оленою Журливою, на сім років молодшою. Знає її з Києва за виступами у клубі “Родина”. Тепер працює у видавництві разом із ним. Має чоловіка, але той пиячить і зраджує.

Лідія Папарук дізнається про стосунки коханого з колегою та приїжджає до Харкова. Кидається в обійми й освідчується. Він відповідає тим самим. Живе деякий час у нього. Прибирає, готує, пере одяг.

З Оленою поет більше не зустрічається, але й на шлюб із Лідією не наважується. Пише їй у Київ і надсилає гроші. 1932 року разом вирушають у 10-денну екскурсію пароплавом до Канева. Після того починає звертатися до неї на ти.

Павло Тичина сидить із дружиною Лідією (в центрі), старшим братом Іваном (ліворуч), молодшим Євгеном і його дружиною Варварою. Фото: Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини

Коли столицю УРСР переносять до Києва, Павло Тичина отримує квартиру. В ній живе разом із Лідією. Але соромиться цього та приховує від друзів. Коли хтось приходить, прибирає її одяг і взуття, а саму зачиняє у ванній кімнаті. Туди під різними приводами нікого не пускає. Коли про неї дізнаються, то представляє знайомою бібліотекаркою.

Про їхні стосунки переповідають анекдот. Ніби залицявся поет протягом 16 років, доки мати Ліди не зачинила його з донькою в одній кімнаті. Тоді запитав: “Чи можна вас поцілувати?” Коли дозволила, зробив це в щоку.

Розписуються 1939-го в цілковитій таємниці. Ніхто про шлюб не знає, тому до Павла Тичини продовжують сватати жінок. Композитор Пилип Козицький намагається звести з донькою колеги Михайла Скорульського. Знайомить їх біля дверей Тичининої квартири. Поет не витримує та зізнається, що одружений.

Помер Павло Тичина 16 вересня 1967-го від діабету із ускладненнями. Через вісім років пішла із життя й Лідія Папарук.