Хто з чиновників Садового формує національну пам’ять українців
Про кадровий вибір міського голови Львова Андрія Садового писали вже неодноразово. Чотириразовий мер Львова сам обирає собі заступників і керівників провідних департаментів, переводить своїх топ-менеджерів на посади радників, щоб потім знову призначити на новоутворену керівну посаду.
Зрештою, на цими кадровими перестановками львів’яни можуть тільки спостерігати до… наступних виборів, які відповідно можуть відбутися лише після такої страшної для більшості українців війни.
Відомий громадський діяч Ростислав Новоженець звернув увагу на іншу проблематику у кадровій політиці міського голови. Хто у його команді перебуває на посадах, які впливають на формування національної свідомості та національної пам’яті.
30 травня у Львові міська рада презентувала фінальний проєкт Меморіалу Героїв України.
Йдеться про меморіальний комплекс, який постане на місці поховань учасників сучасної російсько-української війни, відомому під назвою Личаківський військовий цвинтар або Марсове поле.
Не беручись давати оцінку мистецькій якості проєкту, зверну увагу на деякі національні акценти, що його супроводжують, а саме прізвища осіб та їхнє походження. Так переможцями самого архітектурного конкурсу на меморіальний комплекс військових поховань стала команда архітекторів з Хмельницького – Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер.
Відповідно вони ж і запропонували на вході до Меморіалу Героїв викарбувати слова загиблого поета та військовослужбовця Максима Кривцова: “Коли мене запитають, що таке війна, я без роздуму відповім – імена”. Так збіглося, що комплекс ще й зводитимуть на вулиці Іллі Мечникова.
Відомо, що всі архітектурні проєкти на території Львова перебувають у віданні головного архітектора міста, яким з 2019 року є Коломєйцев Антон Вікторович, 1986 р. н. До нього у громадськості вже були непоодинокі претензії щодо участі у розробці та впровадженні нових архітектурних концепцій.
Зокрема, йдеться про проєкт пам’ятника засновнику та першому голові ОУН Євгену Коновальцю.
Адже основний елемент цього проєкту (подвійна стіна) є плагіатом з пам’ятника жертвам голокосту в Болоньї (Італія).
Водночас проєктом не передбачено ні самого пам’ятника Є. Коновальцю, ні зображення емблеми ОУН. Ось уже понад рік головний архітектор міста, як і міський голова А. Садовий, не реагують на відкритий лист з цього приводу громадських та політичних діячів Львова та України.
У відкритих джерелах немає інформації ні про місце народження Антона Коломєйцева, ні про його національність, ні про його батьків. Здебільшого чиновники приховують таку інформацію, якщо вона може негативно позначитись на їхній репутації або пов’язана з країною-агресором.
Скажімо, восени минулого року Головне управління розвідки повідомило, що під Москвою було знищено полковника російської окупаційної армії Олексія Коломєйцева, безпосередньо причетного до повномасштабного вторгнення Росії та здійснення воєнних злочинів проти України.
До речі, головними архітекторами Львова раніше вже були росіяни, але це стосувалось періодів першої та другої радянської окупацій: Касьянов Олександр Михайлович (1940-1941), Персіков Іван Семенович (1951-1959).
Але проблема з тим, що національну пам’ять в Україні доручено формувати не українцям, а здебільшого росіянам, євреям чи іншим нацменшинам, стосується не лише Львова, а всієї України.
Так в кінці минулого року Міністерство у справах ветеранів презентувало ескізний проєкт комплексу “Національне військове меморіальне кладовище” під Києвом. Проєкт було розроблено підпорядкованою Державною установою «Національне військове меморіальне кладовище» (директор – Пронюткін Ярослав Миколайович, головний архітектор проєкту – Сергій Дербін).
До основних завдань Міністерства у справах ветеранів належить, передусім формування і реалізація державної політики у сфері залучення ветеранів до утвердження української національної та громадянської ідентичності, зокрема через реалізацію заходів національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання.
Цю державну політику покликані втілювати керівники міністерства, серед яких: міністр – Калмикова Наталія Фернандівна, заступники міністра Фархадов Фархад Габілович, Кіріллова Юлія Сергіївна та державний секретар Шаповалова Віта Вікторівна.
Ці приклади вказують на ширшу проблему: інституції, покликані зберігати та формувати українську національну пам’ять, часто не мають достатнього ідентифікаційного зв’язку з нею. Йдеться не стільки про походження конкретних осіб, скільки про розуміння ними національного контексту, глибину особистої залученості у творення української історичної свідомості.
Формування національної пам’яті — це не просто про архітектуру чи публічну риторику. Це питання змістів, символів і глибокого зв’язку з народом.
У той час, коли Україна виборює свою свободу, ці питання набувають особливої ваги, вважає авто допису у Фейсбук Ростислав Новоженець.
