Світла постать Софії Фредро Шептицької
На трасі Львів-Самбір, перед Рудками, стоїть вказівник. згідно з яким, звернувши вглиб на 1,5 км. можна побачити палац Фредрів-Шептицьких.
Тут проводила свої юні роки мати одного з найпотужніших представників українського народу Андрея (Шептицького) Софія Фредро-Шептицька. Вона народилася у Львові 20 травня 1837-го в родині відомого польського драматурга графа Александра Фредро.
Отримала добру освіту, володіла, окрім польської, французькою, німецькою, англійською мовами. Мала талант до малювання та писання. Малювала в основному образи святих та портрети близьких.
Палац побудував її батько 1835-го на місці родинної садиби. Неподалік стоять двоповерхова споруда з баштою та господарські будівлі. Палац оточений 12-ма гектарним парком, збереглися каштанова та липова алеї, тюльпанове дерево, чудернацьке дерево, що росте корінням догори, дерево, на якому одночасно росте дубове і грабове листя. Внизу – озеро.
Про своє перебування у родинному домі мати митрополита написала щемливі спогади, в яких описує інтер’єр палацу і парк. Меблі не збереглися, а парк зримий для відвідувачів.
”Наш парк був великим, тінистим, з багатьма таємничими куточками. У парку була альтанка, зроблена батьком, і протоптані ним стежечки. Унизу – став, до якого якось упав під час маминої купелі, березовий місточок, стежка, що слимачком вилася на вершину, де стояла паркова альтанка з червоним дашком…в оточених високим муром теплицях дозрівали небаченої краси і смаку персики. Їх князь Леон Сапіга споживав ложечкою… Одним словом, кожного оточувала гармонія природи і людська праця.
1860-го Софія Фредро вийшла заміж за землевласника Яна Шептицького і перебралася в його родове містечко Прилбичі. Високо цінувала людські якості свого чоловіка, який був для неї незаперечним авторитетом.
Ян Шептицький належав до одного з найдавніших боярських родів Галичини. Його коріння сягають XIII ст.
1284-го галицько-волинський князь Лев Данилович дав грамоту їхньому предку на право володіння землею за хоробрість під час захисту Перемишля від татар. Графський титул дістався гілці Шептицьких, з яких виходить митрополит Андрей, від цісаря Франца Йосифа 1871-го.
Рід Шептицьких у XVII –XVIII ст. дав п’ять єпископів східного обряду. Серед них – Атанасій та Лев Шептицькі – київські митрополити. Вони також збудували кафедральний собор Св. Юра (Львів). Їхні скульптури прикрашають фасад храму.
Ян Шептицький сполонізувався, проте пам’ятав, якого він роду. За словами Софії Шептицької, якось чоловік їй сказав: “ Якщо я матиму кількох синів, хотів би, щоб один із них став уніатським священиком…, а це тому, щоб він міг стати єпископом і зреформувати руське духовенство”. Проте, коли син заявив, що хоче повернутися до віри батьків, прийнявши чернечий постриг, батько тривалий час не давав згоди.
Дорослі сини Софії та Яна Шептицьких, попри зайнятість, завжди знаходили час і збирались у батьків у Прилбичах на великі свята. Софія Шептицька любила квіти і дбала про парк у маєтку. Батько митрополита Андрея був найзаможнішою і освіченою людиною Галичини. Він цікався родоводом, вів архів, мав велику бібліотеку, а це понад 6 тисяч книг. У палаці в Прилбичах висіли портрети короля Яна Собеського ІІІ, митрополитів Шептицьких, була колекція золототканих слуцьких поясів, документи XVI століття, колекція військової амуніції і зброї. Все це солдати та офіцери Червоної армії пограбували або ж знищили. Вже у час німецької окупації брати Шептицькі намагались бодай щось знайти з родинного палацу, щоб купити і зберегти, як пам’ять.
Софія Шептицька була вельми побожною людиною і зуміла прищепити побожність своїм дітям, благословила свого сина на митрополичий престол словами:
”Моя благословенна в Господі дитино! найбільший скарб, який я отримала від Бога. – це ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові”.
із п’яти синів сім’ї Шептицьких (двоє померли у дитячому віці) вибрали служіння Богові Роман (митрополит Андрей) і Казимир (отець Климентій – ігумен греко-католицького монастиря студитів. (помер у сталінських концтаборах).
Інші – обрали світські посади. Олександр – польський генерал загинув від рук гестапо 1940-го. Лев – наймолодший син розстріляний у вересні 1939-го разом із дружиною. Родовий будинок спалили.
26 вересня 1939 року Червона армія увійшла в Прилбичі і одразу ж оточила маєток Шептицьких. У палаці були Леон, Ядвіга, римо-католицький священник Маріуш Скібневський і ще Ольга Фридрихова, яка допомагала по господарству Ядвізі.
Зранку 27 вересня більшовики провели допит. Після цього вивели господарів у кінець саду, що тягнувся до ставка, і пострілами в голову вбили Леона, Ядвігу і отця Маріуша Скібневського. Спільна могила вже була викопана. Ці події у спогадах описали доньки Леона і Ядвіги ‒ Єлизавета і Анна.
Вони пишуть, що злочинці хотіли вбити лише чоловіків, але Ядвіга відмовилась залишати чоловіка. «Я йду туди, де й мій чоловік іде», сказала вона перед смертю. Коли Шептицьких вели на розстріл, Ядвіга зупинилась біля скульптури Богородиці і перехрестилась. За це російський солдат її вдарив.
Софія Шептицька померла 17 квітня 1904-го у Прилбичах. Похована у родинній усипальниці поряд із чоловіком. За радянських часів усипальницю зруйнували. Нині вона має належний стан… У Прилбичах діє меморіальна кімната Александра Фредро та його внука митрополита Андрея (Шептицького).
Підготував Степан Беца
Читайте також: у чому феномен Туринської плащаниці
Більше у розділі : Імена
