Що не так з Конституцією чи з тими, хто її порушує

Відомий львівський громадський діяч Ростислав Новоженець оприлюднив у мережі Фейсбук свої думки про те, чому порушується Основний Закон України, 29-річчя з дня прийняття якого минуло 28-го червня.

 

Саме у цей день відзначається День Конституції України. Цей День відзначається щорічно на честь ухвалення Конституції України того ж дня 1996 року і є єдиним державним святом, закріпленим в самій Конституції.

 

Парадоксально, але до цього вікопомного дня 1996 року в незалежній Україні ще 5 років діяла Конституція УРСР 1978 року.

 

Україна стала останньою з колишніх радянських республік, яка ухвалила нову Конституцію. Чи не тут бува, криються першопричини проблем з дотриманням Конституції в наш час ?

 

Цьогоріч Президент України Володимир Зеленський не привітав громадян з Днем Конституції.

 

Мабуть, Гаранту забракло аргументів аби виправдовувати тотальне порушення Конституції України останнім часом.

 

Візьмімо для прикладу діяльність Конституційного Суду України (КСУ), який, зокрема, забезпечує верховенство Конституції та вирішує питання про відповідність Конституції законів України.

 

На цей момент в КСУ немає голови, а лише виконувач обов’язків, й залишаються вакантними 6 посад з 18 – по дві за квотами Президента України, Верховної Ради України та з’їзду суддів. Як “подарунок” до Дня Конституції вчора Президент Володимир Зеленський призначив суддею Конституційного суду екскоординатора проєктів ОБСЄ в Україні Олександра Водяннікова. Тобто, до вчорашнього дня взагалі не було кворуму (12 осіб) для проведення засідань КСУ.

 

На цьому тлі при зумисному паралічі КСУ Верховна Рада України безконтрольно проголосувала ряд доленосних законів, які суперечать Конституції України. Серед них такі як: про земельний ринок (2020) – порушення ст.ст. 13 і 14 Конституції (земля як національне багатство), про всеукраїнський референдум (2021) – порушення процедури внесення змін до Конституції через референдум, про корінні народи України (2021) – порушено ст. 24: дискримінація за етнічним походженням (українці не визнані “корінним народом”), про запобігання і протидію антисемітизму – ст. 24 (створення переваг за етнічною ознакою), про множинне громадянство (2025) – пряме порушення ст. 4 Конституції (єдине громадянство України).

 

У процесі розгляду у ВРУ перебувають такі закони як:

 

про зброю Нацгвардії – порушення ст. ст. 39, 64 (порушення права на мирний протест),

 

про конфіскацію майна за намір – ст. 41 (зазіхання на право власності без вироку суду),

 

про особливі права ЛГБТ-спільнот (як доповнення до трудового кодексу) – ст. 24 (привілейоване трактування групи замість рівності).

 

Основною статтею Конституції України, яка в наш час найчастіше порушується, залишається ст. 24, де йдеться про те, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом й не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками, зокрема, етнічного походження.

 

Стосується це передусім українців за етнічним походженням, які всіляко обмежуються у зайнятті виборних посад, призначень в органи влади, володінні бізнесом тощо, адже їхнє представництво в цих структурах значно занижене порівняно з 78 % у національному складі за переписом населення 2001 року.

 

Представники влади чи особи, які намагаються зберегти статус-кво скажуть, що це складне і делікатне питання, і воно потребує чіткого розмежування між фактами, статистикою, правовим аналізом і поширеними міфами чи маніпуляціями.

 

Мовляв, даних про національний склад чиновників немає в офіційній формі, оскільки не вимагається декларування національності в анкетах на держслужбу й державні органи не ведуть офіційної статистики за етнічною ознакою. Тому, неможливо юридично чи статистично підтвердити, чи спростувати твердження про “домінування” тієї чи іншої національності у владі без порушення прав людини (особистих даних).

 

Тобто формально дискримінації українців наче б то немає. Але насправді залишками окупаційної влади в Україні впродовж усіх років незалежності створені умови тотальної дискримінації українців й доки це питання не буде вирішено позитивно на користь українців за етнічним походженням говорити про дотримання прав людини в Україні – порожній звук.