Костел у Тернополі зруйнували 70 років тому, а розп’яття збереглося

4 Червня, 2025 Редакція Тернопіль, церква

Поділитись

Відомий львівський історик і краєзнавець Микола Бандрівський звернув увагу на історичні пам’ятки Тернополя. Про одну з таких пам’яток, яку зруйнували радянські, як він пише Швондери, на жаль, вже не вдасться відбудувати, адже її знищили до основи.

Йдеться про костел в центрі Тернополя (ріг вулиці Руської і бульвару Шевченка), який впродовж кількох днів у 1954 році підривали вибухівкою, щоби потім на його місці… насадити парк і збудувати тут універмаг.

Саме таке ставлення до нашої церковної спадщини привнесли до Галичини російськомовні недруги зі Сходу, нащадки яких – живучи нині у Львові та в Тернополі – й досі кривляться, коли чують українську і їх тіпає, коли їм ставлять питання про час і причини прибуття їхньої сім’ї до Західної України.

Отож, цей неоготичний храм Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі збудований ще за часів Австро-Угорщини у 1908 році, аж до радянського періоду тішив око своїми витонченими пропорціями і слугував лікарнею для людських душ.

Але по війні прийшла до Тернополя більшовицька влада, яка вирвала тоді західноукраїнські землі із лабет окупаційної Польщі, але яка стала ще жахливішим катом для всього українського, аніж попередні колонізатори.

І ось, котрийсь із тих новоприбулих Швондерів у шкірянці і маузером при боці, бачачи, як люд сотнями валить до того храму не лише по святах, але й по буднях, запропонував: “…а, давайте его снесем..!”

І тоді ті прийшлі до Тернополя атеїсти зі звіздами на кашкетах у 1949 році, зайшовши до того костелу, створили “Акт обстеження”, згідно з яким цей костел нібито перебуває у гостроаварійному стані.

А щоби хоч якось легалізувати свою чорну справу, то Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР і УРСР звернувся із доповідною запискою, в якій йшлося про те, що “…за генеральним планом відбудови і реконструкції міста Тернополя, затвердженим Радою Міністрів УРСР, вказаний костел підлягає знесенню, і на місці костелу повинен бути центральний міський парк…”

Спочатку ті нувориші дали вказівку підрядним організаціям знести основну вежу і шпилі костелу, які не так легко піддавалися руйнуванню (за австрійських часів вміли якісно мурувати !) і та справа затягувалася.

…Кому прийшло у голову рознести той костел в центрі міста, вибухівкою – я не знаю. Знаю лише, що у 1954 році впродовж кількох днів той костел підривали потужними зарядами, вибухи від яких були такі самі, як при артобстрілах та скиданні авіабомб. Звісно, що зі страху перед новою владою, ніхто із мешканців Тернополя тоді не вийшов на захист святині, бо частина емігрувала, а інша – була вивезена на Сибір або ж банально боялася.

Але ! Перед вибухами, які начисто зруйнували навіть найменші сліди по тому костелові, небайдужі люди винесли з того храму дещо із церковного начиння та інтер’єру, яке тоді ж було вивезене до Польщі, а от елементи Хресної Дороги і скульптуру Пресвятої Богородиці таки вдалося тоді врятувати і перенести у поруч розташований кафедральний православний собор Різдва Христового, де вони є і донині.

Цікаво, що одну зі святинь отого по-варварському зруйнованого тернопільського костелу – кількаметрової висоти Розп’яття нашого Спасителя її якимось чином перевіз у п’ятдесятих роках місцевий мешканець, врятувавши із руїн тернопільського храму.

… Чи позначене сьогодні в Тернополі те місце, де колись стояв такий величавий неоготичний костел, про який йде мова у дописі, каплицею чи, бодай, пам’ятним хрестом..?

Ні, не позначено. Є лише невелике меморіальне нагадування, що колись тут стояла святиня, зруйнована радянською владою.

І донині ніби хтось зацікавлений у тому, щоби місця наших колишніх святинь (і те, що з ними зробили) й надалі залишалися незадіяними у нашому духовному житті…