Андрей [Шептицький] говорив з Богом. Михайло Грушевський шукав Бога: спільне і відмінне
Вони майже однолітки: Глава УГКЦ Андрей [Шептицький] народився 29 липня 1865-го у c. Прилбичі на Яворівщині у сім’ї графа Івана Шептицького та Софії з роду Фредро. Він був третій син у подружжя. При хрещенні отримав ім’я Роман, яке у монастирі замінив на Андрей.
Автор багатотомної історії України-Руси (11 т. у 12-ти кн., далі – ІУР), академік, Голова Центральної Ради УНР Михайло Грушевський – на 1 рік пізніше, тобто 29 вересня 1866-го – у Холмі (нині Хелм, Республіка Польща) в сім’ї вчителя Сергія Федоровича.
Грушевського і Глафіри Захарівни з роду Оппокова. Батько навчався у київських духовній семінарії та академії, а після їх закінчення працював на освітній ниві. Взагалі ж, Михайло Грушевський, як і його дружина Іванна-Марія Вояковська, походили із священицького роду (XVIII ст.).
Студії “Українського Мойсея”
1883-го після закінчення гімназії Роман забажав вступити до отців Василіян і стати священиком в українському обряді. Однак, зваживши авторитет батька, вибрав військову кар’єру.
На першому році тяжко захворів, тому залишив військову службу. Знову настанова батька… Довелося закінчити юридичні студії. Заодно, за батьківською порадою, “побачив світ”. На вакаціях 1887-го Роман з мамою відвідали Ватикан. Тут мав щастя від Бога під час приватної аудієнції розповісти Папі Леву XIII про свої мрії. Святіший Отець благословив наміри юнака. 29 червня 1888-го вступив на новіціат отців Василіян (Добромиль). Під час облечин Роман прийняв ім’я Андрей на звеличення Св. ап. Андрія, який, згідно з переданням, приніс євангельську новину на Київські гори.
З України на Північний Кавказ, звідти в Україну і завжди із Св. Письмом
Дитячі роки Михайла проходили далеко від рідних місць (сім’я у зв’язку із хворобою та працею батька переїхала на Північний Кавказ – спочатку у Ставрополь (1870-1878), а опісля у Владикавказ. Михайло перебував під значним впливом батька. Сергій Федорович часто розповідав синові про українську мову, народні пісні, традиції, підтримував його читання книг. За той час Михайло тричі (під час вакацій – 1873, 1876, 1882) разом із батьком відвідали Україну. Це були українське село Сестринівка, єврейське містечко Бердичів та зросійщене місто Київ. До речі, у Сестринівці діяло священиче приходство його дідуся по матері. Упродовж 1880-1886 рр. навчався у Тифліській (Тбіліській) гімназії. Багато читає, знайомиться з працями Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Михайла Максимовича, Амвросія Метлинського, Аполона Скальського та інших відомих істориків, етнографів, фольклористів…
Своєю школою називав журнал “Киевская Старина”: “ Можна сказати, що вона пила з невеликої, але своєї власної шклянки і ся шклянка була досить чиста” (Михайло Грушевський).
Новий період життя пов’язаний із навчанням у Київському ун-ті Св. Володимира (1886-1890). Під керівництвом професора Володимира Антоновича студент Михайло здобуває знання, а потім молодий науковець Михайло Грушевський написав перші розвідки в історичній науці.
Перші три роки навчання у Києві Михайло безустанно звертається до Св. Письма. Його особисті свідчення: ”Вчора… згубив з оберемка Новий Завіт свій, що вже три роки возив не раз з собою. котрим вчився, втішався і болів”. Тоді ж перекладав “Житія Святих” із церковнослов’янської на українську.
Періодично відвідував Києво-Печерську лавру, собор Св. Софії, Михайлівський Златоверхий монастир. Часто спілкувався з учнями місцевої семінарії та студентами Духовної академії, а також приятелював із багатьма православними священиками. Щоправда, саму Службу Божу не дуже толерував, бо його дратувала російська вимова священиків православ’я.
Митрополит Андрей [Шептицький]: “Коли я обіймаю становище українського (“руського”) Митрополита, то я ним хочу бути і ним буду”
Закінчивши правознавчі й теологічні студії зі ступенем доктора та склавши довічні обіти в Чині Св. Василія Великого (ЧСВВ), монах Андрей висвячується на українського греко-католицького священика (1892).
Згодом – він учитель новиків, потім – ігумен Онуфріївського монастиря (Львів). 1898-го професор теології (Кристинополь). 17 вересня 1899-го хіротонізований на Станиславівського єпископа, а через декілька днів очолив управу цієї єпархії.
У жовтні 1900-го Папа Лев XIII призначив його Львівським архиєпископом і Галицьким митрополитом.
12 січня 1901-го з нагоди інавгурації на митрополичий престіл, Владика сказав: ”Коли я обіймаю становище українського (“руського”) Митрополита, то я ним хочу бути і ним буду”.
Михайло Грушевський: наукові студії та шлюб із Марією з роду Вояковська
На третьому курсі студент Михайло досліджує історію Київської землі (від часів кн. Ярослава Мудрого до кінця XIV ст.). Згодом праця вийшла окремою публікацією. Після навчання в ун-ті, отримав місце стипендіата на кафедрі російської (української – не було – авт.) історії. Відтак, упродовж чотирьох років опрацьовує проблему ”Барське староство” (захистив 1894-го, як магістерську роботу).
За рекомендацією професора Володимира Антоновича переїздить до Львова. Тут очолює кафедру “всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи”.
З того часу 19 років вчений живе і працює у Львові. Першим і основним завданням історика було підготовити та читати курс лекцій з історії України. Це був скелет майбутньої фундаментальної праці ІУР.
Задля цього він сім семестрів з ряду (1894-1897) читав загальний курс історії України (вперше !!!); потім повторив вдруге (1898-1901). До речі, перший том Історії України-Руси вийшов у 50-літній ювілей (1848 р) національного відродження із даруванням: ”Моїй Дружинї”. Передмову до першого видання завершив девізом: “Пізнайте істину, і істина визволить вас ! ”, додавши до нього “волю” і “працю”.
На жаль, 1894-го тільки-но молодий професор розпочав виклади у Львівському ун-ті, місцевий митрополит заборонив студентам-теологам відвідувати його лекції. Тоді найвищий клір Церкви активно займався політикою й підтримував угодовський курс УНДО, з яким Михайло Грушевський понад 10 років полемізував, вів теоретичні дискусії. З іншого боку, УГКЦ у той час мала яскраво виражений національний характер , сприяла збереженню національної самосвідомості місцевої спільноти. Тому вчений-історик був толерантний до УГКЦ, його духовенства і вірних.
1896-го він опублікував духовні вірші Галичини, пізніше кілька документів з історії галицького сільського духовенства. Звернувся також до греко-католицького духовенства із закликом про допомогу холмсько-підляським уніатам…
До переїзду у Львів Михайло Грушевський замешкував в Україні 8 років під час навчання і праці в Києві (1886-1894).
У Львові почалося подружнє життя Михайла Грушевського та Іванни-Марії з роду Вояковська (батько служив парохом Греко-Католицької Церкви). Вона за рік до початку ”галицької доби” історика отримала можливість працювати вчителькою-практиканткою Першої міської жіночої виділової школи імені королеви Ядвіги (Львів). Шкода, що дня й місяця, де схрестилися та обнялися життєві дороги Михайла й Марії, закохані не описали.
26 травня 1896-го у греко-католицькій церкві Св. Миколая (Скала-над-Збручем) їх повінчав отець Олександр Левицький. 21 червня 1900-го на світ прийшла їхня “потішечка”, “найдорожча Кулюнечка” – донечка Катерина. З цієї нагоди о Олександр писав: ”Най же Вам Бог благословит ваше отроча, най здорова і велика росте ваша Дівка, Вам на потіху, а на славу Руси…”. Відтоді щасливе подружжя започаткувало сімейну монограму: ”ММК” – Михайло, Марія, Катерина.
Церковні, богословські та доброчинні труди Митрополита Андрея [Шептицького]
Окрім традиційних молитов, проведення відповідних Літургій, періодичних візитацій до релігійних громад, благословення вірних задля їх скріпи у Св. вірі, порад і настанов духовенству, Владика автор богословських праць, пастирських послань і листів. Він розробляє теоретичні християнські принципи, їх актуальність у щоденному житті Церкви і вірних. Періодично у палатах на Святоюрській горі зустрічається із ведучими представниками українських організацій, товариств, зокрема, і “Союзу українок” (Мілена Рудницька). У 30-ті рр. XX ст. стояв в обороні автокефальної Церкви українців.
Одночасно, маючи певні статки із графської спадщини, Митрополит постійно жертвує кошти на будівництво Божих храмів, засновує Чин Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), Національний музей, духовні семінарії та Богословську академію (Львів), виділяє кошти для релігійних видань, стипендії діячам культури (Олекса Новаківський, Олена Кульчицька), був опікуном і меценатом митців та адептів мистецьких студій, фінансує роботу шкіл, шпиталів. бурс (агрономічної та ремісничої ) для молоді, сиротинців та захоронок, закладів для вбогих і немічних людей.
Сам постійно носить полатану чернечу рясу. За прикладом Ісуса Христа, “став бідним, будучи багатим”, аби Його вбожеством збагатилася українська спільнота !
Михайло Грушевський: ”Господи !… дай мині стояти міцно і бути з Тобою, і не вопрошати, і розсуждати добре і зле”
Молоді роки Михайла Грушевcького пройшли під значним впливом православ’я. Звісно, традиційну релігійність він успадкував опосередковано від матері – Глафіри Захарівни. У “Споминах” наголошував, що деякі риси її вдачі (характеру) (цілеспрямованість, напруження у праці, а заодно, і певна психічна неврівноваженість) сприяли його становленню як науковця, громадського діяча.
Дослідники життя і праці вченого зауважують дві події сумні 1868-го. Перша сталася на випускних іспитах у Тифліській гімназії. Тут викрили авантюру гімназистів із темами творів по літературі. Покарання отримав один Грушевський, як відмінник навчання. Його позбавили золотої медалі. Розчарований несправедливістю випускник, приїхав додому (Владикавказ). Тут на його очах помер молодший брат Василь. Безліч ч о м у виникло в голові юнака. Шукав причини гімназійної невдачі, родинного горя в с а м о м у с о б і.
Мабуть, тоді сумління нагадало йому потребу гідного виконання християнських обов’язків у церкві, адже інколи в ній переймався світськими думками. Вважав себе маловірною і легкодумною людиною. Навіть європейську освіту та науку сприймав з певною недовірою. Вона на той час, за його словами, мала чимало “лжесловного”, хибувала відсутністю людського гуманізму. Вчений старався виконувати традиційні обов’язки віруючого: дотримувався посту, сповідався, причащався.
Перед захистом дисертації молитовно просить
Всевишнього: ”Господи!.. Коли б се надало як більше сили для всего
доброго, чесного. вічного, і знищило все малодушне, униле, ліниве.
своєлюбне і грішне. Помилуй, Боже, всіх нас! Цілий день думав про
дисертацію, катедру, видавництва – да буде все во славу Твою!”
Переконаний, Бог почув його прохання і благословив. Упродовж наукової діяльності вчений видав майже 1800 публікацій, у т. ч. бл. 180 книжок. Важливий спадок вченого – величезний обсяг листування з багатьма діячами науки і культури (епістолярна спадщина).
1905-го побачило світ Св. Письмо українською літературною мовою. Про цю подію Михайло Грушевський опублікував матеріал у “Літературно-науковому віснику” (ЛНВ). 1906-го до вченого звернувся з проханням дати тему й бути керівником при написанні кандидатської дисертації з історії Церкви студент КДА Йосип Скотинський.
У Львові сім’я Грушевських всією родиною часто, особливо у релігійні свята відвідувала православну церкву. Щоправда, вчений не завжди відбував Літургію до закінчення. Тоді він здійснював прогулянки містом чи йшов пішки додому, або чекав на дворі дружину з дочкою Катериною. Старався виховати їх у православному дусі, хоча вони обоє від народження перебували у греко-католицькому середовищі.
Щоправда, вчений-історик віддавав належне провідній ролі греко-католицького духовенства, особливо рядового, в культурному житті Західної України. Греко-католицькі священики, їхні дружини, сім’ї часто були єдиними провідниками національної інтелігенції в галицьких селах, а міська інтелігенція майже наполовину походила із священицьких родин.
Грушевський підтримував діяльність Чину Св. Василія Великого (ЧСВВ). Зрештою, корені матері Михайла Грушевського проросли від греко-уніатського священика Петра Опуцкевича. В одному із листів сестра Михайла – Ганна писала: “…уніатська віра і наша православна дуже мало різняться одна від одної”.
Михайло Грушевський, згідно із заповітом батька, сплатив через духовну консисторію 500 крб. на клір церкви с. Лісники, де служив його дідусь. Після кончини батька Михайло Сергійович понад 10 років піклувався стипендіями імені Сергія Грушевського для учнів (по одному з училища та семінарії), з’ясовував умови виплати, необхідний розмір грошового внеску до банку. Таку стипендію у свій час отримував Іван Котляревський, автор “Енеїди”.
До речі, у 1900-х рр. Марія Грушевська була членкинею Українсько-руського драматичного т-ва імені Івана Котляревського. Яке дивне переплетення людських справ і подій !
Митрополит Андрей [Шептицький] “царський в’язень” Христа ради
У вересні 1914-го московити насильно вивезли митрополита Андрея [Шептицького] в глибінь Росії. Там він відбув майже три роки ув’язнення: Броди, Київ, Нижній Новгород, Москва, Курськ, Володимир на Клязьмі, Суздаль, Ярославль. Це міста, через які пролягла дорога страждань Голгофи Митрополита, а також його перебування у відповідних в’язницях Російської імперії. Відійшов у вічність Владика 1 листопада 1944-го на 80 році життя у Львові. Похований у крипті собору св. Юра.
Михайло Грушевський двічі вимушено перебував у Росії
Перша світова війна змінила життєві і творчі задуми Михайла Грушевського. Тоді він був у Карпатах (с. Криворівня) на відпочинку. Вчений переїхав до Відня, потім до Італії, Румунії. У листопаді 1914-го повернувся до Києва. Царські сатрапи вчинили йому принизливі допити, звинуватили у шпигунстві на користь Австро-Угорщини і відправили на заслання Симбірськ і Казань. потім до Москви у т. зв. “почесне заслання” під наглядом поліції та з позбавленням права педагогічної й громадсько-політичної діяльності. Тут він міг умовно вільно жити і працювати при негласному табу повертатися до Києва.
Березень-1917- квітень-1918-го – голова Центральної Ради УНР. Після гетьманського перевороту – нелегал у Києві, відтак знову політична еміграція – Прага, Берлін, Женева, Париж…У 20-х рр. приступив до написання “Історії української літератури” (ІУЛ), як томів-супутників ІУР. До речі, вступну частину ІУЛ присвятив зачинателю нашої сучасної суспільної свідомості – Михайлові Максимовичу (перший ректор Київського університету імені Св. Володимира).
З березня 1931-го він знову опинився у Москві. Тепер йому інкримінували участь у т. зв. Українському національному центрі. Невдовзі звільнили (вчений фактично втратив зір). 1934-го занедужав (фурункул) і відбув до Кисловодська на лікування і відпочинок. Тут 25 листопада на 69 році закінчив земне життя. Поховали академіка Михайла Грушевського у Києві. Сім’ї покійного призначили персональну пенсію 500 крб. на місяць.
Мрія Михайла Грушевського про поширення праці ІУР, як і іншого доробку вченого, стали реальністю в незалежній і суверенній Україні. Фундуючи Центр досліджень історії України в Альбертському університеті (1989) бл. п. Петро Яцик (Торонто), підкреслив значення перекладу ІУР англійською як перший і головний проєкт Центру.
Останній період життя (1924-1934), зокрема у часи віденської еміграції, коли забракло коштів на діяльність Українського соціологічного ін-ту (УСІ, 1919-1924), Михайло Грушевський заприятелював із провідними діячами протестантських церков. Серед них пастори Василь Кузів, Павло Сеньків, Петро Крат…Вони сприяли реалізації на теренах Америки й Канади праць вченого історика… Тривала жвава переписка з між ними, а відтак були зустрічі із Василем Кузівим у Києві. Грушевський допускав об’єднання всіх протестантів (“єретичні церкви”), що їхня спільна місія в Україні має відбуватися без “ґвалту і крику”, під загальною маркою допомоги дітям. Обіцяв допомогу євангелістській місії, після повернення в Україну. Тоді вже обидва перебували під наглядом поліції.
Михайло Сергійович заповів, щоб після його смерті дружина з дочкою виїхали до Америки під опіку євангелістів… Відчував небезпеку від радянських властей… 1925-го опублікував працю “З історії релігійної думки на Україні”. Вона видана у друкарні НТШ під титулом УСІ, але на кошти Українського євангельського об’єднання в Північній Америці. 1962-го вийшло її друге видання, яке ми маємо сьогодні. Значний матеріал у ній присвячений протестантизму – складовій християнства.
Чи мали наші два провідники особисті зустрічі ?
Так, 1917-го до київського помешкання Грушевських, повертаючись із заслання, завітав митрополит Андрей [Шептицький]. Марія Сильвестрівна і Катерина не підійшли до нього для традиційного благословіння. Та й сам вчений-історик тоді прохолодно оцінював діяльність Владики…
Припускають, що він мав дещо упереджені погляди стосовно надмірної римізації верхівки УГКЦ та латинізації її обряду…
До речі, за неперевіреними даними, в архіві Шептицького збереглися листи вченого історика, в яких йдеться про проблеми українського життя. Грушевський пильно стежив за поїздкою Глави УГКЦ по Америці, вважав, що вона буде “оживлюючо впливати на (релігійний) рух”.
А стосовно Марії Сильвестрівни, то пригадується її зустріч у львівській віллі з майбутнім управителем видавничими справами в Києві Юрієм Тищенком (Сірий). Вона зустріла його “з милою усмішкою”, але на бажання поцілувати їй руку рішуче відмовилася… Такий жіночий характер Марії… Він же був притаманний і дочці Катерині.
Cлова у вінок пам’яті українським провідникам
Праведний митрополит Андрей (Шептицький):
Роман (у хрещенні), Андрей (чернече), “Слуга Божий” (церковне), “Князь Церкви” (церковне), “Царський в’язень” Христа ради (народне), “Піонер екуменізму ” (Патріарх Любомир кардинал Гузар), ”Український Мойсей” (народне), “Етнарх української нації” (національне), “Батько нації (національне), “націотворець” (національне), “будівничий Рідної Хати” (державне), “Пастир, що зазнав ударів разом зі своїм стадом” (Папа Пій XII), “праведний митрополит” (декрет Папи Франциска I), “Старик”, “Старец”, про послідовників митрополита Андрея: “Ватиканци” (радянська пропаганда).
Академік Михайло Грушевський:
Михайло (у хрещенні), “Перший історик України” (митець Микола Покровський), “Найвидатніший історик України” (академік Володимир Вернадський), Найзаслуженіший історик України (академік Дмитро Багалій), автор “суцільної історії України” (учені історики), автор історії народу (вчені історики), “державотворець” (народне), праця Грушевського “варта того, щоб приймати її з належною увагою…. Вона побудована на таких міцних і широких основах, яким не страшна ніяка критика“ (Іван Франко), ”видатний буржуазний історик України” (комуністична газета ”Правда”, 1934). Натомість, Рада Народних Комісарів УРСР у постанові відзначила його “особливі наукові заслуги”. Навіть тут в оцінці академіка розійшлися московська і прорадянська влада в Україні.
Нарешті, у 1-му томі ІУР (- К., 1991) сучасні українські історики Володимир Смолій та Петро Сохань публікують грунтовний матеріал під назвою “Видатний історик України”. Тут же подав аналіз творчості вченого бл. п. Омелян Пріцак “Історіософія Михайла Грушевського”, яку завершив словами академіка: ”…Як історик ( я є ) сторож наших державних, національних і соціальних традицій, як чоловік, котрий …довго працював над історією політичної і соціальної мислі України”.
Степан БОРУЦЬКИЙ.
