Що ми знаємо про святого Миколая

Народився майбутній святий Миколай у лікійському місті  Патарі (Мала Азія) близько 280-го року у сім’ї заможних батьків (Феофан та Нона).

 

За поширеним переказом, вже у ранньому віці почав творити чудеса: майже одразу після народження міг стояти на ніжках ( поширений  сюжет іконографії).

 

Виявляв доброчесність,  до пізнього вечора відмовлявся від  материнських грудей по пісних днях: середа і п’ятниця). Батьки лишили по смерті йому спадок, що він роздав бідним людям.

 

Значного поширення набула історія про одного батька та трьох його доньок, які жили вкрай бідно. Аби дівчата вийшли заміж, Миколай підкинув їм у віконце три вузлики із золотом на придане. Робив добро таємно, не чекаючи винагороди. Пізніше він виявляв схильність до суворого стримування і любив бути на самоті у роздумах про Бога. Постійно уникав мирських веселощів, часто відвідував храм Божий. За порадою його дядька єпископа Патар висвятився на священика. За доброчесне життя Миколай обраний єпископом міста Мір у Лікії. Звідси походить назва Святого Миколая Мірлікійський.

 

У сані єпископа Св. Микопай найчастіше зображується на іконах – високе чоло, округлі лінії лику та дбайливий, м’який, але суворий погляд “пастиря”.

 

 Повернувшись із прощі до Єрусалиму, побажав віддалитися від світу та цілковито присвятив своє життя Богові, але під час молитви почув Голос, який сказав йому: ”Миколаю, це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоб прославилося в тобі ім’я Моє…”. Побутують розповіді про захист ним невинно засуджених. Коли ж  у Лікії стався неврожай, змилосердився над людьми, що могли вмерти голодною смертю, і послав купця з кораблем, наповненим продовольством.

 

Ставши пастирем лікійської церкви,  святий Миколай невтомно піклувався про благо своїх духовних дітей. Однак невдовзі імператор Діоклетіан розпочав жорстокі гоніння проти християн.  Святий Миколай був ув’язнений. Із початком царювання імператора Костянтина гоніння припинилися і Мирлікійського архиєпископа звільнили.

 

Бідні вдови з діточками, безприданиці, хворі й неповносправні знаходили перед порогом свого житла несподівані дари в час,  коли дуже потребували допомоги. Працьовиті студенти й наполегливі вчені отримували від нього несподівану фінансову допомогу.

 

Миколай Мірлікійський  – учасник Першого Вселенського Собору, на якому ревно захищав Православну Церкву. Свій земний вік він закінчив у глибокій старості (6 грудня 345-го) у  Мирах. Згодом його мощі перенесли в соборний храм міста Бар (Італія), де вони знаходяться донині.

У народному побуті  українців існує вірування, що в роки життя і навіть після своєї кончини Св. Миколай продовжував чинити чудеса: рятував мореплавців та утопаючих, звільняв незаконно засуджених.

 

Українці мають два святочних дні у році, що встановлені Церквою, перший навесні, Микола весняний (в день перенесення мощей святого), а інший взимку (в день його кончини).

 

Серед сонму святих, його називають: “Микола – другий після Бога заступник”, або “Попроси Миколу, а він скаже Спасу”.   

Народний прогностик каже: “Який день на Миколу зимнього – такий і на Миколу весняного;  іній на Миколу – до врожаю” . 

 

З Миколи молодь починала готуватися до вечорниць.