Юліян (Юрій) Вороновський, син Івана та Ксенії (з дому Костишин), народився 5 травня 1936-го у селі Гумниська (Львівщина).
Після закінчення середньої школи поступив в Український поліграфічний інститут (Львів), котрий закінчив 1961-го за спеціальністю інженер-технолог поліграфічного виробництва.
Упродовж п’ятнадцяти років працював на різних посадах від інженера до начальника відділу у Проектно-конструкторському інституті (Львів).
Однак через віровизнання змушений залишити світську високу роботу. Став до праці у… котельні. У ній працював до виходу УГКЦ із підпілля.
1958-го вступив до монастиря Студійського Уставу підпільної УГКЦ. Підпільно навчався у Духовній семінарії УГКЦ (Львів).
Кир Юліан Вороновський — останній архієрей УГКЦ, котрого висвятили у часі радянського переслідування духовенства. Ще будучи священником, виконував роль координатора забороненої релігійної організації. Не боявся ані «прослушок», ані періодичних засідок.
27 жовтня 1968-го з рук Високопреосвященнішого митрополита Василія Величковського у Львові отримав єрейські свячення і став священиком підпільної Церкви.
До єпископської хіротонії, яку уділив у Львові Високопреосвященніший митрополит Володимир Стернюк (30 вересня 1986-го), виконував обов’язки підпільного священика, спочатку настоятеля, пізніше ігумена монастиря Студійського Уставу.
У «катакомбній церкві» Архімандрита Вороновського називали «малим Юрцьом» (навіть коли вже був владикою). За вказівкою Архієпископа Стернюка «Юрцьо» роками приховував свій церковний уряд не лише від релігійної громади, колег чи друзів, а й навіть від старшого брата Василя, з яким потай священнодіяв у різних кутках України.
За вказівкою Архієпископа Стернюка «Юрцьо» не брав участі у відкритих богослужіннях і маніфестаціях. За вказівкою Стернюка прирік себе на добровільне перебування у тіні навіть тоді, коли інші священнослужителі й діячі, вже на зорі Незалежності, відкрито з’являлись на народних демонстраціях (таким чином домагались позитивного реноме у суспільстві своєю проукраїнською позицією).
Ставши єпископом, призначений єпископом-помічником містоблюстителя у Львові.
1993-го йому поручено адміністраторство новоутвореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
17 квітня 1993-го відбулася його інтронізація на Правлячого Єпископа єпархії.
За великі труди Владиці віддячили численними нагородами: державними орденами різних рангів, вченими званнями та папськими відзнаками. Утім, він мріяв жити убого.
Маючи ватиканське фінансування, ніколи не посідав жодних маєтків, не їздив розкішними авто, до того ж відмовлявся навіть від пошиття нових підрясників (коли ті, хто опікувався єпископом, пропонували йому обновити гардероб, він завжди відповідав: «А що, той не може бути?»).
Він не говорив високопарних слів, відмовлявся згадувати власні заслуги, бо за мету ставив собі потребу служити Богові та простому, зболеному радянщиною українському народові, що у часі його пастирської праці часто жив на межі бідності.
На схилі літ, коли люди зазвичай шукають пристановища, кир Юліан Вороновський добровільно склав власне зречення з уряду. Замість того, щоб шукати сатисфакції власних здобутків, намагатись змусити весь світ крутитись навколо себе чи вхопитись за впливове крісло, Владика відрікся всього — і доживав своє земне життя як монах, з вервицею в руках.
«Він ніколи не тримався за владу, не дбав про себе», — зазначив під час чину його похорону Глава УГКЦ Святослав Шевчук.
Єпископ, владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Юліан Вороновський відійшов у вічність 28 лютого 2013 року у Львові на 77 році життя.
Підготував Степан Беца
P.S. у м. Трускавці (вул. Степана Бандери, 19) діє Музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
