На скелі віри… Митрополит Андрей Шептицький
Таку назву має остання праця Оксани Гайової, підготовлена і видана разом із Михайлом Перуном.
Оксана Гайова – відома архівістка (очільниця сектора релігієзнавства ЦДІА у Львові, історика, народилася у селі Нижній Вербіж (Івано-Франківщина, 2 вересня 1958 – 10 березня 2019, Львів, похована у селі Нижній Вербіж на Коломийщині).
Заслужений працівник культури ( 29 лютого 2015-го).
Обоє батьки – вчителі. Мати – Ганна із села Нижній Вербіж, тато Василь із села Великий Ключів, Як кажуть люди, “І те і інше – гонорові коломийські села”. Тато – завуч школи, вчитель природознавства та географії, мати – філолог. У сім’ї залишилася сестричка Леся.
Серед наукової спадщини світлої пам’яті Оксани Гайової праці –
Кравчук Андрій, Гайова Оксана. Церква: церковна єдність: Документи і матеріали. 1899-1944 (Збірник). Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. – Львів, Свічадо, 1995. – 523 с.;
Кравчук Андрій, Гайова Оксана. Церква і суспільні питання. Пастирське вчення та діяльність. Документи і матеріали 1899-1944. (Збірник). –Кн. 1. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність;
Кравчук Андрій, Гайова Оксана. Церква і суспільні питання. Листування. –Кн. 2. Документи і матеріали. 1899-1944 (Збірник). Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність – Львів, Місіонер, 1999. -572 с.;
Гайова Оксана. Слово про Патріарха Йосифа. Документи і матеріали. Світлини 1917-1984. –Львів, Гердан, 2003. – 240 с.: Гайова Оксана. Митрополит Андрей Шептицький та Пласт. –Львів, Артос, 2012 – 291 с.
Михайло Перун – доктор соціальних наук і комунікацій. Тема дисертації – Sacrum. Театральність та комунікація в пасхальних обрядах та традиціях Української Греко-Католицької Церкви, доцент кафедри богослов’я Українського Католицького Університету, лауреат львівської обласної премії імені Ярослава Гординського за науково-популянрну книгу про Митрополита Андрея Шептицького та світлої пам’яті Оксани Гайової видання “На скелі віри. Митрополит Андрей Шептицький”.
За словами Михайла Перуна, у 90-х роках XX ст. на перше вшанування митрополита Андрея Шептицького роздавали його портрети. Адже про нього мало хто знав.
Скажімо, коли підходимо до гори, ми бачимо лише дорогу, коли ж поглядаємо ближче – це велика гора, що відкриває величезні горизонти.
12 січня 1901-го його (Андрея Шептицького) обрали на престол галицького митрополита (інтронізація). Відразу постало питання: “Хто він ?”. Поляк ? Тутешні люди сприйняли його дещо скептично.
Натомість новий Владика поринув у вирішення складних завдань, які негайно потребували вирішення. Так, галичани були людьми молитви. Але тодішнє духовне буття вимагало глибоких змін, це по-перше.
Друге, чим живуть вірні греко-католики в межах Галичини, які нові структури слід створити, що задовольнили б їхні духовні потреби.
Третє – налагодити постійний апостолят через відповідні послання (їх видано 250 !). Це були своєрідні відповіді на виклики життя. Необхідно було дати відповіді через призму Божої Правди.
Четверте, митрополит звернув особливу увагу на питання просвітництва через часопис “Мета”, товариство “Просвіта”, молоду генерацію через “Пласт “, “Українська молодь- Христові” та “Обнову”.
На жаль, в ті роки митрополитові довелося зазнати жахів російського полону. І все-таки він якось сказав: ”Я не три роки ув’язнення, а ціле своє життя радо провів би у в’язниці, лиш би тебе, дорогий мій український народе, бачити свобідним і вільним”. Задля цього він добровільно обирає для свого служіння українство.
Найбільш викривлене бачення недоброзичливців стосовно Митрополита сталися під час тимчасової німецької окупації. Радянська критика знаходила або вигадувала найпотужнішу антиуніатську зброю. Замовчувалося, що ця окупація Галичини – друга за чергою – після дволітньої окупації радянської.
Не менш важливими також були проблеми з обрядовістю. Тут митрополит бачив два напрями, А саме, з одного боку, звернув до витоків Київської Церкви, позбувся латинської практики, а з іншого – українізував Греко-Католицьку Церкву.
Паралельно вирішував освітянські справи, як духовні, так і світські. Враховуючи чинний конкордат, 1919-го на базі церкви Св. Духа проголосив утворення Греко-католицької семінарії, а відтак й Богословської Академії (1929).
Митрополит Андрей Шептицький підтримує діяльність Львівського таємного університету для Церкви і для українського народу.
Звернув увагу Владика на місце та роль монаших чинів. Тоді практикували лише василіяни (ЧСВВ). Їх харизма – плекання спільного життя задля власного освячення, через виконання обітів любови та задля спасіння ближніх, через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душ пастирство і працю з молоддю.
1906-го запросив в Галичину студитів. Написав для них відповідний статут. Харизма, – визнаючи засаду Східної Церкви, ми… не ставимо собі ніякої іншої цілі, як тільки монаше життя… Всі наші монахи, ідучи слідом за Отцями, об’єднані в одну громаду, повинні самим чернечим подвигом, апостольством монашого життя і прикладу, апостольством величавих богослужень і різних наших праць освячувати власні душі і поширювати на наших землях і на Сході любов до Ісуса Христа, знання Його науки, Його заповідей, Його Рад, Його Церкви.
Знаменно, що їхня історія почалася 14 жовтня 1924-го, на свято Покрову Пресвятої Богородиці. Саме тоді посвячено Свято-Покровський жіночий монастир студійського уставу. Шість кандидаток отримали перший постриг. До цієї події спричинилися – парох сільської церкви священик Калинюк та митрополит Андрей Шептицький, які мали бажання відтворити східну монашу традицію для реалізації духовного і морального прагнення народу.
Андрей Шептицький вибрав молоду енергійну 24-річну монахиню Йосифу (Олену), яка отримала облечини в монастирі сестер-василіянок (Львів). Вона переїхала зі Львова до Якторова і стала наставницею новичок, а сестрою Анизія – настоятель кою.
Згодом за його проханням у Галичину подалися редемптористи (ЧНІ). … Вони покликані милосердним Богом, який в Ісусі Христі звільняє людину з нужди та рабства, від гріха та провини і спасає її. …Скарби відкуплення бажаємо передавати далі, в особливий спосіб доносячи їх до опущених і спраглих Божого слова сердець.
Добрі стосунки митрополит Андрей Шептицький мав із композиторами Філаретом Колессою та Миколою Лисенком. Взяв участь у відзначенні його сторіччя від дня народження (1942).
Окрему турботу виявив митрополит Андрей Шептицький стосовно здоров’я галичан. На його кошти зведена Народна лічниця, перші кадри якої прибули з Бельгії на запрошення згромадження Сестер Милосердя Св. Вікентія (ЗСМСВ ). Народна лічниця лікувала перш за все українців (60%), поляків (22%) та інших потребуючих.
Митрополит був великим меценатом мистецтва, збирав твори малярства, зокрема ікони, стародруки, грамоти, надавав стипендію художникам.
1913-го започаткував роботу Національного музею у Львові, який подарував українському народові.
Підготував Степан Боруцький
Читайте також: Чому Андрей Шептицький став бідним, будучи багатим
