Останній отаман Війська Запорізького: борець чи жертва ?

Петро Калнишевський (слобода Пустовійтівка 1691 (за іншими даними 20 червня 1690 р)-1803) останній кошовий отаман Війська Запорізького Низового (1765-1775).

 

Більшість дослідників вважають,  що походить він із української шляхти. Здібний адміністратор і дипломат, чимало зробив для економічного та культурного піднесення Запоріжжя й оборони його державної автономії, кілька разів був послом Коша в Петербурзі, де обстоював територіальні права Запоріжжя від російського уряду.                                                 

Побутує переказ про те, як він опинився на теренах Запорізької Січі. Нібито восьмирічний Петрик випасав худобу за селом і раптом побачив загін запорожців. Козаки запропонували йому спробувати козацьку люльку. Хлопець попросив їх узяти його із собою. Батько Петрика загинув, отже, далі вирушив він разом із козаками туди, де “Луг-батько, а Січ – мати”.

 

 

Вдруге обрали його кошовим отаманом у січні 1765-го. З того часу він обіймав цю посаду десять років поспіль, чого доти у кошу “із віку віків не бувало”. На посаді кошового отамана він виявив риси видатного  державного, політичного, дипломатичного та військового діяча. Завдяки його діяльності у дикому степу виникли нові хутори та села. Запорізькі володіння, або “вольності”  охоплювали 45 сіл та 1600 хуторів. Він фінансував будівництво п’яти церков на Роменщині,  Межигірського монастиря поблизу Києва. Звісно, Петро Калнишевський представляв заможну козацьку верхівку, брав участь проти виступів повстанців, зокрема- гайдамаків (“Коліївщина”).

 

До речі, відносини між Запорізькою Січчю та  царською Росією були далеко не безхмарними. Тут Калнишевський керувався не емоціями, а інтересами України, розуміючи небезпеку устремлінь північного сусіда. У міру об’єктивних сил йому вдалося до певного часу затримати процес руйнації Запорізької Січі.

 

З іншого боку, кошовий отаман увійшов в історію як видатний воєнний діяч.  Разом із Запорізьким військом він бився проти кримських татар та турків у російсько-турецькій війні 1768- 1774 рр.

 

1770-го за особливі заслуги в боях проти турецьких військ усьому війську Запорізькому оголошено подяку за відвагу, отамана нагородили найвищою нагородою імперії – орденом Андрія Первозванного. Через три роки йому присвоїли військове звання – “генерал-лейтенант”.

На початку літа 1775-го, зберігаючи таємницю стосовно свого походу, українським степом рухалося царське військо (сто тисяч) під проводом  генерал-поручика Петра Текелі п’ятьма колонами з різних боків непомітно наближалося до Січі. 

 

У ніч на 4-те червня воно оточило Запорозьку Січ. На той час тут була незначна частина козацького війська, чимало розійшлась по палатках та зимівниках або на промисли. Калнишевський мав вибирати позицію: оборонятися до останньої краплі крові, усвідомлюючи гіркі наслідки, або уникнути  безглуздого кровопролиття.

 

85-літній Петро Калнишевський та старшина ухвалили постанову здати Січ царським військам без бою. Загарбники пограбували військову скарбницю. Вивезли зі сховищ зброю з припасами, арів коша. Понад п’ять тисяч запорожців після зруйнування Січі втекли за Дунай і заснували там Задунайську Січ.

 

Кошовий отаман, військовий писар та військовий суддя потрапили в полон. У серпні 1775-го Катерина II  видала указ. Тут йшлося: “Січ Запорізька остаточно вже зруйнована, зі знищенням на прийдешні часи і самої назви запорізьких козаків, не менш як за образу нашої Імператорської Величності, через вчинки і зухвальства, що вчинені були від козаків непокорою нашим височайшим Повелінням”.

 

Після арешту Петро Калнишевський зник. Ніхто не знав, де він подівся. Щоправда, козацькі пісні натякають,  що кошовий вирушив на Дон, інші люди говорили, що подався в Туреччину й там одружився. Втім, за даними джерел, через рік його таки заарештували. На його утримання виділено один рубль на добу ( на ченців монастиря витрачалося 2, 5 – 3 копійки). До речі, на згадку про себе Калнишевський подарував Соловецькому монастирю Євангеліє вагою понад  34 фунти срібла.

Він починається 30 липня  1776-го.  Режим в’язниці вирізнявся винятковою суворістю. Фактично немічного кошового заживо замуровано. На прогулянку виводили тричі на рік –  Великдень,  Преображення Господнє та Різдво Христове. Охороняли “великого грішника” одні і ті ж  вартові на чолі із  начальником соловецького загону.

 

 

 

Петро Калнишевський народився у XVII ст., мужнів у XVIII,  закінчив життя у XIX-му.

 

 

Читайте також: причини смерті видатної українки, яку закатували поляки, не відомі і донині