Борець за права і свободи людини Ольга Басараб

Таку характеристику дали люди Ользі Басараб з родини Левицьких (село Підгороддя, 1 вересня1889 – 13 лютого 1924, Львів) українській громадській і політичній діячці.

 

Народилася Ольга Басараб у домі свого дідуся по матері священика Івана Стрільбицького. Її батько – Михайло Левицький  служив священиком. У сім’ї була також старша сестричка Іванна та молодший братик Северин.

 

Дядько Ольги капелан одружився із сестрою Євгена Коновальця – Олімпією.

 

 

У 13 років помирає батько, потім дідусь Іван, на 15 році Олі відходить у вічність мама.

 

Спочатку Оля навчалася в німецькій школі монахинь (місто Вайсвассер на Шлезьку (Сілезія). Оля стає круглою сиротою. На зібрані гроші (батькова спадщина) у Відні закінчила однорічні торгові курси при державній академії (Гандельс-Академії).

 

Вступає на медичний факультет Віденського університету. Паралельно стає членкинею студентського товариства “Січ”,  в якому працювали Дмитро Донцов та Остап Грицак. 

 

Пізніше вчиться в ліцеї при Українському інституті для дівчат (Перемишль). Там Ольга познайомилася з майбутньою тіткою Наталією Левицькою та майбутньою дружиною Дмитра Донцова – Марією Бачинською.

 

Повернувшись в Україну, вона навчалась у торговельній школі (Тернопіль). 1911-го працює в іпотечному банку (Львів), згодом  у “Жіночій громаді”, “Просвіті”, “Пласті”, веде курси для неписьменних, водить сільських дівчат на денні вистави театру.

 

З початком Першої світової війни спільно із Оленою Степанів створила першу чоту Українських Січових Стрільців (УСС) у складі 33 жінок та 300 чоловіків.

 

У Перемишлі знайомиться зі студентом політехнічного інституту Дмитром Басарабом, керівником студентського товариства “Основа”.

 

                                      

На цій вельми важливій державній посаді на запрошення уряду УРН Ольга Басараб упродовж  1918-1923 років працює  секретарем українського посольства у  Фінляндії,  бухгалтером посольства ЗУНР у Відні, відвідує Данію, Німеччину, Норвегію. Із 4 вересня 1920-го – член підпільної військової організації (УВО), особиста зв’язкова полковника Євгена Коновальця.

Після припинення діяльності  диппредставництва (1925)  УНР Ольга Басараб переїздить до Львова. Тут працює бухгалтером у Союзі українок, підтримує ідеї практичного  фемінізму.

 

 

Одночасно співпрацює з референтом розвідки УВО Осипом Дуніним. Задля прикриття своєї роботи влаштовується в бюро нафтової фірми, дає приватні лекції студентам з іноземних мов.

9 лютого 1924-го польська поліція зробила обшук львівської квартири, в якій Ольга Басараб жила разом як квартирантки із подругою Стефою Савицькою. Тут знайшли документи УВО та агітаційну літературу. Обох подруг звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини та більшовицької України, відтак ув’язнили  (вул. Яховича).

                                                             

Як показав пізніший розтин тіла Ольги Басараб, у в’язниці під час постійних допитів її  катували (гематоми, зламані ребра, пропускала через тіло  електричний струм). Згодом у поліційному протоколі прочитаємо: “Я відмовлялася від  усяких зізнань. Ольга Басараб”.

 

Ольгу Басараб знайшли повішеною на гратах в камері № 7 зранку 13 лютого1924-го.  Тут на стіні знайшли напис: “Вмираю, замучена, помстіть”: Ольга Басараб та слова Богдана Лепкого:” За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну”.