Блаженніший кардинал Мирослав Іван Любачівський: ”Похвала не належить мені, а тільки Богові”
“Пам’ятаю свої почуття перед від’їздом з Рима до України. Я був дуже щасливим, що повертаюся на Батьківщину, яку ніколи не покидав за власним бажанням.
Мене змусили всі ці роки проживати за межами України… Я мав п’ятдесят років спогадів та сподівань, які мали здійснитися.
Я був дуже зворушений теплим прийомом, який отримав тут. Нарешті, застав Церкву, яка була міцною у своїй вірі та відданості…”.
Так через три роки згадував Блаженніший Мирослав Іван кардинал Любачівський – глава Української Греко-Католицької Церкви – своє повернення на Батьківщину (30-го березня 1991-го року).
Так зустрічали свого духовного пастиря вірні кількамільйонної Церкви, яка – вірилось – уже відстраждала, відмучилась.
Багато священиків, єпископів пішли навіки в сибірські сніги. Решта – повернулися із вигнання або вийшли зі своїх кочегарок і контор на світ Божий, одягнувши на груди хрести. А глава Церкви посів місце, належне йому, – Святоюрська гора, митрополія, архикафедральний собор. Відтоді минуло вісім літ…
Чи раді були батьки покликанню сина
Так, були раді. Але чи з того все починалося ? Блаженніший Мирослав Іван народився 24 червня 1014-го в Долині на Івано-Франківщині.
Його батьки – Євстахій та Анна (до заміжжя Олійник) мали ще двох молодших синів. Євген Любачівський у роки Другої світової війни пропав безвісти. Наймолодший – Богдан замешкав у Чикаго.
Середню школу Мирослав закінчив у Долині, потім з відзнакою – Стрийську гімназію, два роки студіював філософію і рік богослов’я у Львівській богословській академії.
Митрополит Андрей (Шептицький) дав можливість обдарованому юнакові продовжити навчання в університеті Інсбруку. Саме з рук митрополита 1938-го Іван отримав єрейські свячення.
У Європі молодий священик навчався в найпрестижніших богословських закладах, отримав ступені доктора богослов’я, магістра біблійних наук та філософії.
1947-го Любачівський виїхав до США на душпастирську працю. Він також викладав у освітніх закладах. Не полишав вивчати Євангелія та видавав проповіді. За його словам, йому імпонувала також наукова праця. Але невдовзі мусив пильнувати митрополію.
Нове призначення
Після смерті кардинала Йосифа Сліпого Мирослав Іван Любачівський, висвячений перед тим Папою Іваном Павлом II на митрополита Філадельфійського, як коад’ютор. Успадкував титул патріарха – Верховного архиєпископа Львова. 30 березня 1991-го Блаженніший повернувся до Львова.
Чи була у Блаженнішого певна боязнь перед поверненням в Україну
Річ у тім, що рішення від мене не залежало – то була воля Церкви, переслідувань у тій новій хвилі вже не зазнавали. Все одно було важко, особливо з тими бідними людьми – їх належало боронити, якось допомагати.
Втрати Церкви
Вони були величезні. І насамперед люди – вірні, духовенство, чернецтво. Їх не повернути. Будівлі можна відбудувати, щось реставрувати. Звісно, я не був надто відомою людиною. У Києві придивлялися – ще не знали, що я собою являю. Мова йшла про реабілітацію Церкви, але уряд не любив і тепер не любить щось повертати. Наша влада нас не дуже пестить…
Слава Богові, що і нині, після тих переслідувань, численних жертов люди щасливі, бо мають свою Церкву. Так, ми не були великими людьми – як Андрей Шептицький чи Йосиф Сліпий. Висвячували священиків і єпископів, опікувалися паствою.
Чудес не ставалося – ми були покинуті на власні сили. Наші дієцезії були бідними. Не можу сказати, що зроблено багато: не було сили, не було спромоги.
До речі, о. д-ру М. І. Любачівському належить переклад коментаря Нового Завіту за виданням Die Нeilige Schrift Einheitsubersetzung kommentiert. Наприкінці видання маємо короткий пояснювальний показник. -Львів, 1992. Отже, бачимо практичний наслідок вивчення Владикою біблійних наук…
Що таке тайна вечеря
Наведемо лише один приклад розуміння Владикою терміну Тайна вечеря: “Чи тайна вечеря була пасхальною ?” І коли вона була ? Ісус Христос, кажуть усі чотири євангелисти, помер у п’ятницю. З оповіді перших трьох виходить, що остання вечеря Господа Ісуса з його апостолами була пасхальна і відбулася напередодні Його смерті, тобто у четвер увечері. За свідченням четвертого євангелиста, Ісус Христос помер перед жидівською пасхальною вечерею.
Із цього виходило б, що тайна вечеря не могла бути пасхальною. Для висвітлення цієї неясності є на цей час так гіпотези:
а) тайна вечеря була пасхальна, яка з волі Христової відбулася день раніш; може, навіть у вівторок увечері, за іншим неофіційним календарем, як це робили, наприклад, кумранські ессени;
б) остання вечеря, що була братнім прощанням, мала тільки пасхальний характер. За таким припущенням, на таїнственній вечері не було пасхального ягняти; був Агнець Божий, який йшов на жертву саме у свято Пасхи (с. 446).
Підготував Степан Беца
Читайте також: в УГКЦ з’явиться ще один кардинал
