Пам’яті праведного митрополита Андрея (Шептицького)- 80-і роковини смерті
Слуга Божий Андрей Шептицький відійшов у вічність після тривалого паралічу 1листопада 1944-го.
Чимало світлин закарбували для історії митрополита Андрея на інвалідному візку. Був прикутий до нього від 1934-го
.
Апостольська столиця, як виняток, дозволила Главі УГКЦ відправляти Богослужіння сидячи, а також хреститися та благословляти і правою, і лівою рукою, залежно, яка рука його “слухалася”.
Параліч взяв у лещата його тіло, але не волю
Дослідники життя і духовного служіння митрополита стверджують, коли він не міг тримати перо у руках, надиктовував документи та листи своїм працівникам і рідному братові Климентію.
Підписувати їх мав власноруч. Для цього брав олівець до рота і ставив підпис.
Удари долі митрополита Андрея
Тяжко перехворів у дитинстві, в роки служби у війську переніс скарлатину, що дала ускладнення на суглоби, а потім спричинила параліч.
Роман Шептицький (таким було його ім’я в миру) безмежно любив батьків, які воліли бачити сина доктором права, але відчуття Бога у серці Романа були настільки сильними і щирими, що батьки дали синові благословення стати послушником чернецького монастиря.
Якось він сказав матері: “Знаю докладно, що на мене чекає. Поляки вважатимуть мене за українця, а українці трактуватимуть як поляка”.
19 вересня 1914-го російські війська увійшли до Львова. Владику депортували вглиб Росії. Він зазнав приниження у в’язниці Суздальського монастиря.
Там він відбув майже три роки ув’язнення: Броди, Київ, Нижній Новгород, Москва, Курськ, Володимир на Клязьмі, Суздаль, Ярославль. Це міста, через які пролягла дорога страждань Голгофи Митрополита, а також його перебування у відповідних в’язницях Російської імперії.
У міжвоєнний період – гоніння з боку польської влади. 1923-го його затримали під час повернення у Галичину із закордонної поїздки.
Митрополит щиро привітав проголошення незалежності Карпатської України (1938), благословляючи прем’єра о. Августина Волошина (1874-1946) і народ. У часи т. зв. пацифікації («умиротворення») він особисто, хоча був хворий, у цій справі відбув до Варшави. Разом із єпископами Григорієм Хомишиним (1867/1904-1947) та Йосафатом Коциловським (1876/1917-1947) з цього приводу надіслав листа Папі Римському Пієві XI (1857/1922-1939).
24 липня 1933-го разом з іншими єпископами видав послання, засуджуючи штучний голод (Голодомор-Геноцид) в Україні, 1936-го видав послання проти комунізму, 1938-го засудив нищення польським урядом православних церков на Холмщині, Підляшші, Поліссі й Волині. Звертання Митрополита до Ватикану мало успіх: Польща припинила нищення православних церков.
У 1939-1941 роках відважно протестував проти атеїстичної пропаганди в школах, таємно висвятив о. мітрата Йосифа Сліпого (1892/1944-1984) на свого коад’ютора (22 грудня 1939) з правом наслідства.
Митрополит привітав прихід німців до Львова, сподіваючись, що нова влада підтримає відновлення української державності і припинить нищення духовного життя в краю. Але, починаючи з весни 1942-го, він переосмислив можливість співпраці з окупаційним режимом.
Відоме його пастирське послання ”Не вбий”, а також лист до Папи Пія XII. Є у цьому листі слова:
”Сьогодні вся країна погоджується, що німецький режим є, можливо, до більшої міри, ніж большевицький режим, злим, майже диявольським…”.
Митрополит писав листи Гітлеру, Герінгу з протестами проти розправ і знущань з мирного населення.
Прощання з ”українським Мойсеєм”
Здоров’я митрополита різко погіршилося з 18 жовтня 1944-го, коли він уже не міг споживати їжу.
Біля його ліжка постійно чергували брат Климентій і особистий на той час лікар Олександр Барвінський.
За три дні перед відходом у вічність митрополит не впізнавав лікаря і консультанта професора кафедри нервових хвороб Львівського медичного ін-ту, вченого клініциста-нервопатолога Василя Чернецького (1924-1981). Владика помітно хвилювався. Вести розмову із лікарями не міг.
Слуга Божий Андрей відійшов у вічність 1 листопада 1944-го. Тоді ж о. д-р Йосиф (Єфрема) Кладочний разом із священиком Іваном Котівим та братом митрополита о. Климентієм Шептицьким уділили умираючому тайну єлеопомазання та Святе Причастя.
Похорон відбувся лише 5 листопада. Десятки тисяч львів’ян, мешканців великих і малих містечок, селян, гостей міста прийшли прощатися з Владикою на Святоюрській горі як з рідним Батьком.
Влада (очевидно, узгодивши це з вищим керівництвом країни) дозволила похоронну процесію пройти центральними вулицями Львова. Рух транспорту припинили. Попри війну з Німеччиною.
На чолі процесії несли хрест і сорок хоругов львівських храмів. За спогадами Блаженнішого Йосифа Сліпого, “священики несли труну, а по боках йшло військо, щоб не перевернули труни і не зневажили… “. За труною йшло десять тисяч людей. За похоронною процесію з вікна другого поверху спостерігав Микита Хрущов – тоді голова уряду УРСР. Він був вражений величавістю, порядком і спокоєм похорону.
До речі, 2010-го з благословення архиєпископа Львівського Кир Ігоря Возьняка передано подання для початку беатифікаційного процесу о. д-ра Йосифа (Єфрема) Кладочного в Постуляційне бюро УГКЦ.
У свій час він був капеланом дивізії СС “Галичина”, сповідником Степана Бандери та одним із найближчих співпрацівників праведного митрополита Андрея.
Тіло усопшого Владики Андрея обнесено тричі довкола собору Св. Юра. О 17-тій годині опущено у крипті собору поруч із саркофагом кардинала Сильвестра Сембратовича.
Версію ніхто не спростував, але й не підтримав
Побутує версія, що вінок до труни покійного передав “батько народів” Йосиф Сталін.
Жодних документів на підтвердження цього не виявлено. Але деякі історики, зокрема й Оксана Гайова – завідуюча сектором релігієзнавства ЦДІА у Львові вважає такий жест, розрахований на думку міжнародної спільноти, цілком ймовірним. Допоки йшла війна, Сталін намагався демонструвати толерантність до релігійних діячів і зокрема Греко-Католицької Церкви в Галичині.
Дехто пояснює його терпимість до покійного митрополита тим, що він також був царським в’язнем… Та ще й навчався і в духовній семінарії… Не виключено, що радянські спецслужби мали намір залучити Владику до умиротворення лідерів ОУН та УПА, адже Церква заперечувала насильницькі методи боротьби… І Гітлер, і Сталін не наважувалися заарештувати митрополита Андрея (Шептицького), знаючи про його величезний міжнародний авторитет.
А, може, слуга Божий Андрей просто не дожив до свого арешту ?!
Підготував Степан Боруцький.
Читайте також: від чого помер митрополит Андрей
