Владика Софрон Мудрий: “Життя отця Ковча сповнене любови до найкращого твору Божого – людини”

 

 

Тут пролилася кров священика Омеляна Ковча і освятила цю землю. Серед неозорих просторів в’язниці народів лежить десь стрийко Іванки Крип’якевич-Димид – священик Микола Цегельський, отець-ігумен Климентій Шептицький… Імена всіх знає тільки Господь Бог.

Греко-католицький священик, місіонер, громадський діяч, праведник України (9 квітня 1999), ісповідник, капелан УПА, блаженний свщмч ( 27 червня 1991-го) покровитель душ пастирства (24 квітня 2009-го) (Космач, 29 серпня 1884-го – 15 березня 1944-го Майданек).

 

Отець Омелян – один із тисяч нещасних, що пройшли  під масивною аркою, на якій висіло гасло: “Праця зробить вас свобідними”. 

 

 

 

Ця  внутрішня свобода не набувається і не виховується. Вона дається згори “А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Cина свого, який взиває: Авва-Отче ! Тому ти вже не раб, а син; і коли син, наслідник Божої ласки (Гал.4:6). Якраз свобода Божої дитини зумовлювала увесь стиль життя цього незвичайного священика. 

 

Вона, свобода, дозволила йому обхитрити очманілих німців і відкрити двері палаючої синагоги. Вона посіяла в ньому ідею вибудувати за ніч церкву в Сиворогах, і він зробив це. Ця свобода, яка струмувала від отця, заряджала інших і нагадувала їм, що вони також здатні на людяність…

 

Свобода і любов – дві взаємопроникні сили, якими наповнювалося кожне діло священика.

 

Нашим очам відкрилася лише зовнішня, видима оболонка, яку ретельно відчистили, підписали і подали для огляду.

 

Мешканці Любліна, будинки яких межують із зоною табору, оповідали, що кілька років після ліквідації концтабору,  вони не могли позбутися настирливого запаху спалених людських тіл. Скільки їх згинуло в тій пекельній машині, якщо дим безупинно піднімався в небо упродовж років ?

 

Скільки метрів тканини виготовили з більше як 700 кг волосся, стриженого з голів в’язнів ? Цю жахливу математику можна продовжити…Та повернемось до мовчазних сірих бараків і в тиші відчути, що діялося в душі абсольвента Римської колегії,  капелана УГА,  батька шести дітей –  людини, позначеної номером 2399 – священика Омеляна Ковча,  коли він писав: ”Поза небесами це єдине місце, де я хотів би бути”.

                                                     

Зберігся барак, де молився, сповідав і відправляв  Літургії священик Омелян Ковч, зберігся так званий “шпиталь”, в якому він провів останні хвилини життя. Збереглася металева бляшка з номером. Сюди до Майданека 22 вересня 2006-го з ініціативи  отця-митрата Стефана Батруха прибули єпископи всіх єпархій, більше сотні священиків, численне монашество і миряни.

 

Була також делегація з рідних священикові Перемишлян. Молитовна зустріч розпочалася в церкві Св. Архистратига Михаїла і переросла у прощу вулицями Любліна до табірної зони. Люди співали Ісусову молитву, але поступово спів притих і переріс у тихий шепіт: “ О, Господи Іcусе Христе…”.

Божественна Літургія українською та польською мовами розпочалася на фоні іконостасу з церкви Св. Андрія Боболі. Очолив її владика Іван Мартиняк. Коли співали “Блаженства” спало на думку, що священик Омелян Ковч – вмістилище усіх блаженств. Він – миротворець, він – переслідуваний,  він  “алчущий і жаждущий правди”, людина, яка жила як спадкоємець Царства Божого.

 

                                                 

Іванка Крип’якевич-Димид стала авторкою ікони Новомучеників. На ній серед, інших персоналій, бачимо Свщмуч. Еміліана Ковча – Півфелону у вигляді концтабірної роби із номером, який носив у Майданеку.