Такі слова не раз звучали в репертуарі відомого грузинського співака Вахтанга Кікабідзе (19.07.1938 – 15.01.2023 рр).
Слова пісні написали Богдан та Вікторія Тихончик. Ні долари, ні стерлінги…, а свої роки автори пісні та її виконавець уважали для себе справжнім багатством…
Подивимося і ми на своє багатство – роки. Воно у кожного своє. Все інше наживне.
Рахунок років – “Від створення світу”
Давним-давно наші предки зважили на древніх письменників, істориків, які вважали, що людські роки слід рахувати від Адама до Авраама, від Авраама до Давида…
Наслідком їх напрацювань було понад двісті різних способів лічби тривалих років т. зв. ер “від створення світу”. До серця і життя та праці нашим предкам припали константинопольська ера, або давньоруська (українська).
Вона почалася 1 березня 5508 року до н. е. , а візантійська – 1 вересня 5509 року до н. е.
Відлік літочислення першої поєднював нас із рідною природою, землею, весною… Вийшли в поле землероби, сіячі, хлібороби… Інший відлік літочислення пов’язаний із своєрідним підсумком хліборобської праці українського селянина, а заодно, із початком навчання школярів.
День пророка Наума
Хоча й відомо, що більш-менш заможні українські селяни вперше відправляли своїх синів у т. зв. церковно-приходські школи до місцевого дяка.
Рано-вранці, помолившись, мати спекла хлібину, поклала у торбинку пляшку олії і відправили їх до церкви. Узвичаєно це було в день пророка Наума.
День Наума тепер святкуємо 1 грудня (раніше – 14). У церквах в цей день служать молебні. Віруючі моляться святому пророку Науму, просять у нього мудрості і кмітливості для себе і близьких.
З чого все почалося
46-го року до н. е. верховний жрець Риму і письменник Гай Юлій Цезар (100-44 р. до н. е.) запровадив т. зв. юліанський календар (365, 25 днів у році).
Далі були різні перетурбації, насамперед із назвами місяців та днів у них. Нині ж діє у нас юліанський календар (новоюліанський, митрополит ПЦУ Єпіфаній (у миру Сергій Думенко). До речі, у нас місяці всі іменники, окрім лютого. Всі їх назви пов’язані із природою, її кліматом, землеробською працею чи побутом українця-хлібороба.
”Від Різдва Христового”
Літочислення (спочатку було літо та зима, згодом додали весну та осінь) ”від Різдва Христового” запровадив папський архіваріус Діонісій Малий (кажуть, походив з наших земель) 525-го року.
З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи». Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.
Новий рік 1 березня святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи „Новим Літом”. Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід – «тризну» – на честь померлих родичів.
Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало, що символізувало зв’язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас з Великодніми святами.
Березневе святкування нового року підтверджують і назви місяців, які до сьогодні збереглися в романських та деяких слов’янських мовах, пише сайт Українські традиції. Деякі місяці успадкували свої латинські назви з порядку свого слідування: наприклад, «September» (вересень) у перекладі означає сьомий, «October» (жовтень, від лат. octo) — восьмий, «November» (листопад, від лат. novem) — дев’ятий, «Decеmber» (грудень, від лат. decem) — десятий. Російська мова також відображає десятимісячний річний цикл, запозичивши латинські назви місяців. Такі назви збереглися тому, що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців, першим з яких був березень. Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці – «Ianuarius» (січень) на честь бога світла Януса та «Februarius» (лютий) на честь бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар (нині він називається юліанським), за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня — місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша — уперед до нового.
Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня. Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.
З того часу 1 вересня наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також початок копання картоплі.
У XIV ст. значна частина Руси-України увійшла до складу Литовсько-Руської держави, пізніше – Польської.
Тут із 1364-го початок року почали святкувати 1 січня, а літочислення вели “від Різдва Христового”.
Отже, й нині 1 січня в Україні святкуємо Новий рік, а літочислення ведемо “від Різдва Христового”. Зрештою, кожна спільнота обирає для себе відповідну релігію, її традиції, символи, свята і обряди, шанує одвічні народні звичаї… Знає і плекає свою історію і культуру.
Між іншим, сьогодні різні країни в різний час святкують новий рік 25 грудня, 1 січня, 1 березня, 25 березня. А найголовніше – живуть у мирі, щасті, здорові та заможні…
Підготував Степан Беца
