Кохання дружини врятувало Винниченка від голоду і смерті
У цій розповіді йдеться про непросту життєву долю письменника, Голови уряду УНР [червень 1917-січень 1918], Голови Директорії УНР [грудень 1918-лютий 1919] Володимира Винниченка і його дружину лікарку Розалію [Рейзель] Ліфчиць. Досить незвично склалося їхнє подружнє життя. Спочатку вони жили громадянським шлюбом [п’ятнадцять років] і лише після цього його формаліували.
Познайомилися молодята влітку 1909-го в Італії, почали жити разом із 29 березня 1911-го, зареєстрували одруження 29 квітня 1926-го.
Чому студентка, згодом лікарка вибрала собі чоловіка українця, письменника, державного діяча УНР?
З часом відверто про це сказав Володимир Винниченко: “Дружина моя… кінчає медичний факультет в Парижі, єврейка, але вчить українську мову і охоче згоджується, щоб наша сім’я була українською”.
Отже, задля свого кохання дружина набула нову етнічність, аби лише бути з ним у подружжі. Жіноче серце визначило долю життя двох закоханих.
До слова, Михайло Грушевський у спогадах зазначив: Коли його “доня Катерина захворіла, то задзвонили до пані Винниченко й вона приємно відізвалася на се, приїхала, часто відвідувала хвору Кулюню… Розалія Яківна робила на нас дуже добре враження своєю лікарською діловитістю і серйозним ставленням до українства”.
Розалія народилася в Москві, здобула освіту в жіночій гімназії, два роки вивчала “природничі науки”, як вона зазначила, “вищого рівня”. Подалася до Франції, де вступила на медфакультует Паризького ун-ту [1907-1914], склала іспити та здобула диплом доктора медицини. Повернулася в Росію, молода лікарка працювала у військових шпиталях Москви, Києва.
Перебуваючи із чоловіком за кордоном, Розалія кілька разів відбувала медичні курси. 1925-го прослухала курс з гінекології. Відтоді шукала будь-яку “медичну” працю, аби “закласти фундамент для праці Кохи” [любовно Розалія кликала Володимира].
Кілька разів купували земельні ділянки та будинки для городньої праці та проживання. Зупинилися у фрацузькому містечку Мужен (“Закуток”), що на південному сході Франції, неподалік Канн. Тут прожили решту життя. Подружжя тривалий час дотримувалося вегетаріанства й навіть сироїдіння. Прикро, але вегетаріанство було певним прикриттям бідності подружжя. Вижити сім’ї значно сприяла праця дружини на городі та її медична справа у наданні приватних послуг французам.
У Мужені на могилі Володимира і Розалії Винниченків час від часу хтось кладе квіти…
Степан Беца
