У війні з окупантами загинув воїн, що мав 5-о дітей

Трагічну звістку повідомив у соцмережах захисник зі Львова Степан Буняк. Загинув в битві за Україну Олег Юрченко, у якого було п’ятеро дітей !

Коли був заступником Голови Новоайдарської РДА приїжджав на позиції моєї роти.

Зайшов у Капличку, що побудували Хлопці.

Вийшов і каже: “Без Божого натхнення тут не обійшлося! Я знаю чудовий вірш павло вольвач про цю капличку !” І натхненно мені його розказав.

Жив би я в якихось Заліщиках, чи, може, десь в Теребóвлі,

Ходив би в неділю до церкви, просвітлений і чепурний.

Слова безсилим бадиллям не застрявали б у горлі,

Співав би я “Ще не вмерла” і “…Нам Україну храни”.

В УНСО і районній “Просвіті” Вітчизні приносив би користь,

Традиціями наповнений, як зерням – тугий кавун,

І стрийко у мене був би Богдан чи, можливо, Орест,

І був би у мене дідо – потомствений член ОУН.

А ще би я мав Свят-Вечір, маланку, вертеп і гаївку,

Напам’ять навічно завчений карбований “Декалог”.

Не “Русскую”, розумієте, а рідну пив би горілку

З товаришами вухатими, а краще з одним – удвох.

“Героям слава!” кричав би, рвійний і розпросторений.

Рота кривив би – ур’яд, оркестра, газ, парлямéнт.

І був би я весь вишúваний, рíзьблений і інкрустований,

І В’ячеслав Максимович був би мій Президент.

Я мав би багато дечого, тож заздрю Стриям і Делятинам.

Народом були б сусіди і навіть черга в пивній.

А ви попробуйте жити серед цієї телятини

Понурих “тожеукрáинцев”, в підпіллі слів і надій.

І де там ті в біса Заліщики?! Тоскні, наче шинелі,

Снують суцільні “согражданє”, “женщіни” і “мужчіни”.

І тінь моя неприкаяна в’язне у цій пустелі,

І маю я тільки згарище з присмаком Батьківщини