Як служать відомі журналісти: нардепка згадала мобілізованих медійників

Наприклад, Роман Вінтонів (“Майкл Щур”) добровільно мобілізувався у лютому 2022 року до 112-ї бригади ТРО. У військовій формі, з автоматом у руках Роман тоді записав звернення до росіян, зокрема сказав і таке:

 

 

Загалом, звернення було сильним та актуальним, але Роман, окрім відео з автоматом, не став воїном, а так і залишився журналістом. Він служить у Міноборони, врешті доєднавшись до PR-машини Умєрова. Це питання вибору, гідності та того, скільки своїми діями вбив Умєров і Сирський, і хто ти, коли їх підтримуєш та мовчиш про проблеми в ЗСУ.

 

Схожа історія з Ілларіоном Павлюком, українським письменником, автором проникливої книги “Я бачу, вас цікавить пітьма”, який зайняв посаду начальника (!) Управління преси та інформації МОУ, хоча я його особисто попереджала про пітьму у МОУ. Вже близько двох років Ілларіон клепає весь той форумний образ Умєрова та Міноборони, терпить дебілізм медійників Сирського і слухається Кирила Тимошенка.

 

У такій самій пастці моральних дилем та мовчання опинився і медійник, засновник «UAnimals» і доброволець Олександр Тодорчук. Тодорчук — брат Ярослави Гресь (Федорів) Yaroslava Gres, медійниці, керівниці проєкту «Парк корупції», яка мовчить про корупцію в Міноборони та ЗСУ, інакше її брата з Києва відправлять на фронт.

 

Це лише кілька прикладів, коли сумнівний моральний вибір осіб ускладнює внутрішню махіну несправедливості, а їх робить частиною хворої системи через природний страх втратити власне життя. Але чи не боїться тракторист, менеджер, поет, інженер, якого мобілізували, коли він вийшов за хлібом ?

 

При цьому маю повагу до вищезгаданих людей, їх об’єктивно є, за що поважати.

 

Примусова мобілізація, саме розділення суспільства на вищий клас і плебеїв значно складніше у нас, ніж може здатися на перший погляд. Елітою в країні вважають себе не лише старорежимні політики та олігархи — вони поступово навіть відходять на задній план об’єктивно через вік та складнощі адаптації до нового ритму життя.

 

Елітою вважають себе цілий прошарок людей, вирощених грантами, іноземними дотаціями, звітами та воркшопами в Аспен-інституті чи Києво-Могилянській бізнес-школі. І серед них дуже сильна кругова порука. І вони, в абсолютній більшості, “не створені для війни”, або ж створені дозовано, з часом для відвідування форумів і воркшопів.

 

Цілий пласт проблем суспільного договору.

 

Все це пишу ще й тому, що мені уривається терпець від спостереження натовпу “білих пальт”. Коли часто опиняюсь одна перед чудовиськами внутрішніх системних проблем, ідіотських рішень генералів, маніпуляцією спецслужб, договорняками і декораціями міністерств та ОП.

 

Не мовчу і борюся щодня вже роками, вимазуюсь в багні, аби пробивати інформаційні стіни, зони комфорту, і буду зберігати свою стійкість стільки, скільки потрібно… Але “білопальтовість” українського естеблішменту вже реально дістала.

 

Окопи брудні, леді і джентльмени. Війна смертельна.

Читайте також: Безугла наїхала на Залужного