Чому без “Радіо Свобода” свободи слова стане менше
Ми повідомляли про те, що США припинили фінансувати “Радіо Свобода”, яке ще у радянські часи чимало українців “ловили” і слухали підпільно, щоб знати правдиві новини.
Наскільки впливе відсутність фінансів на діяльність такого всесвітнього медіа як “Радіо Свобода” ? Про це у своєму дописі розмірковувала шеф-редактор “Української правди” Севгіль Мусаєва.
На дискусіях за кордоном в останні три роки мені часто доводилося пояснювати, коли Росія насправді почала перетворюватися на диктатуру та готуватися до зовнішньої агресії.
Це сталося в 2000, коли Путін, прийшовши до влади, почав знищувати НТВ і за кілька років випалив майже всі критичні та опозиційні голоси в Росії.
У нас сталася протилежна історія. В нульові ( і раніше) в тотально контрольованому інформаційному середовищі почали зʼявлятися незалежні медіа.
Справа Гонгадзе та «Україна без Кучми», а далі Помаранчева революція змінили ставлення людей до цінностей і свободи слова, і свободи особистості.
Нібито очевидна історія, але потребує постійного нагадування: диктатура чи автократія в будь-якій країні починається саме зі знищення критичних, незалежних голосів.
«Іранські аятоли, китайські комуністичні лідери та автократи в Москві та Мінську святкуватимуть падіння Радіо Свобода/Радіо Свобода через 75 років. Якщо віддати перемогу нашим супротивникам, це зробить їх сильнішими, а Америку слабшою», – так вчора президент та генеральний директор Радіо Свобода Стівен Капус прокоментував скасування гранту на фінансування компанії.
І це чиста правда. Залишається тільки додати, що так само плескають в долоні десятки політичних лідерів в країнах, де Радіо Свобода була чи не єдиним майданчиком, де людину могли почути. Єдиним джерелом інформації про порушення прав людини та інші злочини.
Азаттик та Ехо Кавказа, офіси в Узбекистані, десятки інших редакцій в країнах зі слабкою демократією та великим впливом Росії та інших авторитарних країн.
Схожа ситуація і з «Голосом Америки», яке виконувало іншу, але не менш важливу місію.
Тому для мене особисто 15 березня стало чорним днем для свободи слова в Штатах, знеціненням Першої поправки до Конституції США.
Це точка відліку нових, карколомних подій в десятках країн світу. Це катастрофічне за своїми масштабами рішення, яке матиме довгострокові перспективи для демократії у світі, для засадничих прав людини, для свободи.
З моєю подругою, головредом великого німецького видання ми обговорювали сценарій брейкдауну РС та ГА і я була переконана, що це може статися, але в перспективі шести місяців-року.
Втім, ми тепер живемо у світі, де час сильно прискорився. І де лунає все менше критичних та сміливих голосів. Мене шокує, дивує, бентежить, що і колишні президенти США, і наукова, бізнесова еліти США мовчать з приводу порушення якихось засадничих принципів, на яких десятиліттями стояло те, що у світовій політиці має назву american exceptionalism. Це страшно.
Тисячам журналістів «Радіо Свобода» та «Голосу Америки» — щира підтримка, співчуття та солідарність.
Цікавим, на думку редакції, є також допис Павла Казаріна про те, чому закрили “Радіо Свободу”
Коли я працював на Радіо Свобода, то ми жартували, що наше завдання в тому, щоб нас закрили.
Тому що «Радіо Свобода» працює лише там, де є проблеми із демократією. Нашим тріумфом як країни було б перерости українську редакцію.
Потрібно розуміти, що всі медіа у нашій країні ділилися на п’ять типів – за мотивами спонсорів.
ЗМІ фінансово-промислових груп. Гаманці скуповували телеканали для інформаційного захисту бізнесу та заради статусу – як футбольний клуб. Обмінювали лояльність медіамайданчиків на поступки з боку влади.
Порядок денний ЗМІ залежав від стосунків господаря з вертикаллю.
ЗМІ, які намагалися бути бізнесом. У них безліч проблем. Рекламний ринок мізерний, конкуренція зі «ЗМІ на утриманні» висока, аудиторія не звикла платити за контент. У результаті виходила ситуація, коли будь-який ринковий стартап приречений тягнутися до точки беззбитковості, як віслючок за морквою.
ЗМІ на держзабезпеченні. Кожна влада полюбляла плутати свою шерсть із державною, тому вимагала від них бути рупорами та пропагандистами.
До появи «Суспільного» ця ніша була проклятою. А тепер «Суспільне» – це єдина ложка меду в бочці з слухняними та покірними.
Ще були ЗМІ із західним фінансуванням. Інформаційний прожитковий мінімум. Такий собі термометр здорового глузду. Вони не озиралися на самоокупність, не шукали реклами і могли боротися на користь якості, а не кількості.
Дональд Трамп спочатку скасував гранти, а потім знищив «Радіо Свободу» та «Голос Америки». Тепер у цій ніші залишилися ВВС, DW і, мабуть, все.
А ще були ті, хто брав гроші у Москви. Безпосередньо або через посередників. Під медіавивіскою або під блогерським статусом. В них сьогодні свято.
Я сподівався, що «Радіо Свободу» закриють, бо ми впоралися.
Її закрили, бо не впоралися США.
