Іван Гель написав книгу “Грані культури” у камері-“одиночці”
Іван Андрійович Гель – український правозахисник, публіцист, організатор самвидаву, активний учасник національно-визвольного і греко-католицького руху в Україні.
Визначний громадський і політичний діяч. Народився в сім’ї колишнього вояка УГА, який очолював місцеву “Просвіту” , а з приходом совєтів став головою колгоспу, активно допомагав підпіллю ОУН.
Мати походила з відомої патріотичної родини Тершаківців (його троюрідний дядько Зиновій Тершаковець був крайовим провідником ОУН Львівського краю, в. о.
командира Львівської воєнної округи УПА «Буг»). Дві тітки, мамині сестри, були монахинями Чину святого Василія Великого.
Світ Іван Гель побачив у селі Кліцко (Польща) Городоцького району 17 липня 1937 – помер 16 квітня 2011 у Львові). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
1950-го засуджений до двадцяти років таборів. Після служби в армії 1959-го вступив на заочний відділ історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Згодом перевівся на вечірній відділ, одночасно працював слюсарем на заводі. Тоді ж познайомився з Михайлом Горинем, долучився до дисидентського руху й почав видавати та поширювати самвидав.
24 серпня 1965-го Івана Геля заарештували, а в березні наступного засудили до трьох років таборів суворого режиму “за антирадянську агітацію та пропаганду” та організаційну діяльність.
Покарання відбув у мордовських таборах, де познайомився з радянськими дисидентами. Активно долучився до захисту УГКЦ. З цього приводу 1967-го двічі звертався з листами до Президії Верховної Ради Української РСР.
Звільнившись 1968-го, опублікував у самвидаві матеріал “Серед снігів” Валентина Мороза, “Інтернаціоналізм чи русифікація” Івана Дзюби, матеріали Михайла Гориня, написані в неволі, збірник віршів Миколи Холодного “Крик з могили”, чимало статей про дисидентський рух.
7 грудня 1970 року виступив на похороні Алли Горської в Києві.
Разом з іншими дисидентами Іван Гель став фігурантом спецоперації КДБ «Блок», яка мала на меті «нейтралізувати найактивніші, пов’язані між собою, націоналістичні елементи в Українській РСР, причетні до нелегального розповсюдження антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів — так званого самвидаву».
1972-го Івана Геля заарештовують удруге й засуджують до десяти років ув’язнення та п’яти років заслання. Його вважають особливо небезпечним рецидивістом, долучався до до акцій голодування.
Усього голодував понад 300 діб. Термін ув’язнення відбув у Мордовії та Пермській області.
В ув’язненні написав працю “Грані культури”, в якій аналізує стан української культури за часів радянської окупації. До речі, книгу написав під час перебування в “одиночці”. Камера була ізольована. Зачинена трьома залізними дверима, на нього ослабленого голодівкою чоловіка щохвилини заглядали тюремники.
Це була своєрідна відповідь на самвидавчу працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написану 1965 року. «Грані культури» таємно передав з ув’язнення на волю, вона поширювалася у самвидаві, потрапила за кордон і була видана в Лондоні під псевдонімом «Степан Говерля». В Україні під справжнім іменем автора «Грані культури» вперше видали у Львові в 1992 році.
На волі захопив із собою трансформаторський папір. У нього загортав фото доньки та поштівку із портретом Тараса Шевченка. До обіду писав, потім переводив на папір і ховав у грубонабризканій штукатурці стіни.
Іван скручував кілька написаних сторінок у цидулку довжиною 3-4 сантиметри і товщиною тонше за сірник, закладав у стіну написане і заліплював зібраним цементним порохом, змішаним з клейковиною з розжованого хліба. Закінчивши писати, монтував цілісну роботу у “контейнер”.
У камеру зайшов наглядач.: “Заключонний Гель, собірайтесь с вещамі на етап”. – Хорошо, только мне нужно, вибачте за слово, на парашу – Ладно, садітесь, – сказав тюремник. Іван Андрійович швидко виколупав зі штукатурки “контейнер” зі словами. Його вивели до запретки, посадили у воронок. Далі були пересадки і…Львів.
1987-го повернувся в Україну. Долучився до суспільно-політичного життя, брав участь у відновленні видання ”Український вісник”, заснував та очолив Комітет захисту УГКЦ, редагував журнал “Християнський голос”, організовував масові релігійні та політичні акції в Галичині.
Долучився до роботи “Меморіалу” та НРУ, став співзасновником Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління.
Написав “Кодекс чести. Статус політв’язня”.
Упродовж 1990-1994 рр. – перший заступник голови Львівської обласної ради, згодом очолював Комітет відновлення прав реабілітованих.
Іван Андрійович Гель – скромна, чесна і справедлива Людина-борець за Україну, Церкву Христову назавжди залишився в пам’яті українського народу, історії та культури України.
Підготував Степан Беца
На фото: Іван Гель з дружиною Марією та внучкою Яриною. Фото Василя Овсієнка
