Ярослав Дашкевич – Патріарх української історичної науки
За життя його називали видатним українським істориком, коли ж він пішов із життя – став для нас Людиною історії…
Відомий вірменіст, сходознавець, бібліограф, джерелознавець, археограф, історик, історіограф.
Виписуючи “Постаті української історії”, сам був тією Постаттю, наукова спадщина якого сягнула 2 тис. бібліографічних описів. Життєвий шлях і позиція як Ученого та Громадянина надихатимуть чимало поколінь його учнів і послідовників.
25 лютого 2010-го Україну назавжди залишив видатний Учений сучасності, талановитий організатор науки, визначний громадський діяч, керівник Львівського відділення української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України, завідувач кафедри сходознавства ЛНУ імені Івана Франка, доктор історії, професор Ярослав Дашкевич.
Ярослав Романович – виняткова людина, зустріч з яким ставала непересічною подією в житті кожного, кому поталанило з ним спілкуватися і вчитися у нього.
Для нельвів’ян Ярослав Романович – уособлення Львова, носій інтелігентності, стриманості, толерантності і… загадковості. Та очевидно, що Львів стам тим місцем, де він міг зростати і сформуватися Ярослав Дашкевич, якого й нині називають “останнім справжнім українським істориком нашого часу”.
Ярослав Іван-Ананій Романович Дашкевич народився 13 грудня 1926-го у Львові в українській родині.
Його батько полковник армії УНР Роман Корбут-Дашкевич походив із князівського роду, видатний громадсько-політичний і військовий діяч. Мати – Олена Степанів – українська учена географ, хорунжа Українських Січових Стрільців та четар Української Галицької Армії, перша українська жінка-офіцер.
Ярослав Романович отримав різнобічну освіту.
1944-го закінчив Львівську академічну гімназію та вступив до Львівського медичного інституту. Повну ж вищу освіту здобув на філологічному ф-ті ЛДУ імені Івана Франка.
У грудні 1949-го за сфабрикованими звинуваченнями в політичній неблагонадійності його заарештували і відправили на десять років до виправно-трудових таборів.
1956-го вчений повернувся до Львова, але, як “політично неблагонадійний” – позбавлений можливості працювати за фахом. Отримав дозвіл бути лише бібліографом відділу історії України Інституту суспільних наук (ІСН АН УРСР (1957-1966).
Тоді учений зацікавився історією вірмен в Україні. 1962-го вийшли його перша монографія “Армянские колонии на Украине в источниках и литературе XV-XIX веков”. Про захист кандидатської дисертаціії зі сходознавства в Україні годі було й мріяти. Захистив дисертацію (за відповідною монографією) в Інституті історії АН Вірменської РСР у Єревані (1963).
1989-го вченого позбавили улюбленої роботи. На початку 70-х років XX ст. його колега Омелян Пріцак заснував при Гарвадському університеті (США) Інститут українських досліджень, у фахових виданнях якого Ярослав Дашкевич (під псевдонімом) отримав змогу публікувати результати своїх наукових праць.
Це єдиний український вчений в СРСР, наукові праці якого публікували в Гарвардських студіях. Крім того, Омелян Пріцак запрошував Ярослава Дашкевича на роботу до Гарварду. Однак Ярослав Романович не уявляв свого життя і наукової праці поза межами України. Та й, мабуть, не отримав би дозволу від відповідних органів СРСР.
Кардинальні зміни в науковому житті вченого відбулися напередодні здобуття Україною Незалежності. 1990-го вчений – провідний співробітник ІСН АН УРСР, керівник Львівського відділення Археографічної комісії АН УРСР.
Із 1992-го і до завершення життя – заступник директора Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України та керівник Львівського відділення цієї ж установи.
1994-го йому присудили науковий ступінь доктора історії. 1996-го присвоїли вчене звання професора.
1988-го Ярослав Романович очолив відновлену у ЛНУ імені Івана Франка кафедру сходознавства.
У Львові вперше зустрілися два майбутні видатні особи – орієнталіст Омелян Пріцак та Ярослав Дашкевич у львівському Літературно-мистецькому клубі- 1943-го.
Тут, за словами Ярослава Дашкевича “гімназист VII (передостаннього) класу вперше віч-на-віч побачив магістра Омеляна Пріцака”.
Ярослав Романович із 1991-го ефективно співпрацював з Інститутом сходознавства імені Агафангела Кримського НАН України. Адже цей напрямок науки вважав досі не вивченим в історії України…, “ми дивимось або на Північ, або на Захід, а, на жаль, забуваємо, що був, наприклад, Схід, справжній Схід”.
Ярослав Дашкевич особливу увагу надавав давньоруським свідченням про тюркські народи, вірмено-кипчацьким хронікам, караїмським написам. Він зробив науковий внесок у розвиток тюркологічних студій в Україні. Започаткував дослідження у галузі монголістики, розвинув концепцію стосовно кочового й осілого землеробського світів на теренах Північого Причорномор’я (назва “Великий кордон”). Вчений здійснив наукові розробки, пов’язані з дослідженням духовного світу номадів Східноєвропейських степів, сформулював нові підходи до аналізу монументального статуарного мистецтва номадів та зібрав статуарне мистецтво номадів із зібрань України та Росії.
Виходили у світ видання Інституту “Східний світ” та “Сходознавство”, в яких Ярослав Дашкевич брав активну участь – науковий керівник, офіційний опонент дисертацій зі сходознавства.
Підготував Степан Беца
