Львів та область прощається з п’ятьма Героями

Олександр Суханов (23.01.1980-23.10.2024) львів’янин.

Навчався у колишній середній загальноосвітній школі № 16 м. Львова. Після завершення навчання почав працювати менеджером у мережах казино «Шанс» та «Флеш». Згодом працював у гральному бізнесі у Королівстві Марокко.

У вільний час займався різьбярством, цікавився архітектурою, історією, антикваріатом та музикою. Обожнював відвідувати джазові фестивалі. Любив подорожувати та відвідувати музеї.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем вступив до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України у «гарячих» точках фронту.

У Олександра Суханова залишилися дружина, син, донька та двоюрідні сестри.

 

 

Марко Дзюбан (31.07.1992-27.10.2024) львів’янин.

Навчався у Ліцеї № 8 Львівської міської ради та Середній загальноосвітній школі №67 міста Львова; у львівському професійному коледжі готельно-туристичного та ресторанного сервісу. Здобував освіту на кафедрі транспортних технологій Національного університету «Львівська політехніка».

Після завершення навчання працював на швейному виробництві, згодом – водієм карети швидкої допомоги. Впродовж останнього періоду був водієм на місцевому підприємстві легкої промисловості. За словами близьких, був винятково доброю, справедливою та товариською людиною і чудовим сім’янином.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на оборону Батьківщини від російських загарбників. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у лавах 4-го батальйону оперативного призначення «Сила Свободи» 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України. За особисту мужність був неодноразово відзначений військовим командуванням.

У Марка Дзюбана залишилися батьки, кохана дружина та двоє люблячих доньок. 

Антон Шевчук («Растішка») (12.04.1988-28.10.2024) львів’янин.

Навчався у гімназії №4 Червоноградської міської ради Львівської області. Здобувши освіту у Івано-Франківському національному медичному університеті, пішов працювати лікарем-анестезіологом у КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня».

Учасник Революції Гідності, один із засновників Першої сотні Майдану. У 2014 році одним із перших став на захист держави до лав 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Згодом очолив медичну роту 59-ї окремої мотопіхотної бригади та евакуаційно-сортувальне відділення, врятував чимало своїх побратимів.  

Впродовж 2017-2019 років навчався в Українській військово-медичній академії. Після закінчення навчання обійняв посаду заступника начальника Білоцерківського військового госпіталю.

Майор медичної служби. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до лав Збройних Сил України. Під час проходження Антон Шевчук вирізнявся принциповою життєвою позицією, саме він започаткував низку змін у питанні забезпечення медичним турнікетами 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Виконував завдання у «гарячих» точках східного та південного напрямках фронту, згодом був переведений до 153-ї окремої механізованої бригади. Близькі Антона Шевчука кажуть, що він був «як промінь сонця; понад усе прагнув жити у вільній, незалежній Україні і себе всього присвячував допомозі іншим людям». 

За виняткову самовідданість був нагороджений численною кількістю відзнак, зокрема, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест», нагрудним знаком «За службу та звитягу» III-го ступеня, пам’ятним знаком «За воїнську доблесть», іменною зброєю …

У Героя залишилися дружина, мама, тато, двоюрідний брат, хрещена донька, багато друзів та побратимів.