На Львівщині ховають 11 воїнів в один день

Сьогодні, 27-го серпня, Львівщина прощається із одинадцятьма Захисниками. Про цю сумні проводи повідомили у Львівській ОВА.

Уродженець села Дроздовичі Городоцької громади Петро Десятник був солдатом Луганського прикордонного загону, інспектором прикордонної служби.

18 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області отримав поранення. Помер 20 серпня року у Дніпровській обласній клінічній лікарні ім. І. Мечнікова.

Роман Гладів родом із села Заболотівці Жидачівської громади.

Був стрільцем мотопіхотного батальйону 14-тої окремої механізованої бригади.

Загинув 21 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Вільшана Куп’янського району Харківської області. Йому було 28 років.

Юрій Стомарівський родом із Нового Роздолу.

Був стрільцем 5-го стрілецького батальйону Національної гвардії України.

Загинув 23 серпня поблизу населеного пункту Миролюбівка Покровського району Донецької області.

Йому було 40 років.

Павло Кологін житель села Дуб’є Золочівського району.

На захисті України стояв з березня 2022 року. Був кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.

Загинув 20 серпня 2024 року в районі населеного пункту Вишнівка Кореневського району Курської області.

Йому було 35 років.

Іван Саваринський мешканець села Дітківці Золочівського району.

Воїн був стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмової роти військової частини.

Загинув 22 серпня 2024 року внаслідок масованого артилерійського обстрілу на території російської федерації.

Йому було 42 роки.

Борис Владіміров житель Трускавця. 

Був солдатом, нацгвардійцем, зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів стрілецького батальйону військової частини 3002.

Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Градівка Покровського району Донецької області 22 серпня 2024 року.

Сергій Повх житель Золочева.

Воїн був старшим сапером військової частини А0853, старшим солдатом.

Загинув 24 серпня 2024 року поблизу Соледарської територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

Йому було 37 років.

Модест Зубрицький (23.11.1979 – 13.08.2024) львів’янин.

Навчався у Ліцеї міжнародних відносин ім. В. Стуса Львівської міської ради. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.

Працював у юридичних компаніях та займався підприємницькою діяльністю. У вільний від роботи час полюбляв подорожувати, слухати музику та кататися на велосипеді. Заснував власну туристичну агенцію, відвідав багато країн.

Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Україну у складі військової частини А0500 Збройних Сил України.

У Модеста Зубрицького залишились кохана дівчина, сестри, брати, тітка, хрещені батьки та племінники.

Юрій Андрієнко (07.02.1971 – 08.08.2024) львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №22 ім. В.С. Стефаника міста Львова. Професійно-технічну освіту здобув у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу».

Тривалий час працював у сфері автомобільних перевезень. У вільний від роботи час цікавився мотоциклами та автомобілями. За словами близьких, Юрій був люблячим сином, чоловіком та батьком.

Солдат. Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну в 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.

В Юрія Андрієнка залишились дружина, син, донька та мати.

Олександр Качмарик (22.04.2000 – 19.08.2024) львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №99 м. Львова. Фахову освіту за спеціальністю «готельно-ресторанна справа» здобув у Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права.

Працював за здобутим фахом, а згодом – менеджером з продажу в інтернет-магазині. За словами близьких, Сашко був позитивним, харизматичним та сміливим, мав лідерські якості, прагнув бути першим у всьому. Захоплювався футболом, з раннього віку вболівав за футбольний клуб «Карпати» Львів.

Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини до лав 192-го окремого батальйону територіальної оборони 124-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Південь» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Боронив Україну на Херсонському напрямку.

В Олександра Качмарика залишились батьки, брат і велика родина.

Павло Гебуза (11.04.1989 – 18.08.2024) львів’янин.

Навчався у Школі №69 (зараз – Ліцей «Інтелект» Львівської міської ради) та навчально-виховному комплексі «Школа-гімназія І-ІІІ ступенів Блаженного Климентія та Андрея Шептицьких».

Фахову освіту за спеціальністю «харчові технології» здобув у Відокремленому структурному підрозділі «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій».

Працював на приватному акціонерному товаристві «Концерн Хлібпром» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерелектро Україна». За словами близьких, Павло був доброю та чуйною людиною, любив кулінарну справу, більше за все любив життя та нікуди не поспішав.

Під час повномасштабного російського вторгнення став на захист України до лав 49-го окремого піхотного батальйону “Карпатська Січ“ імені Олега Куцина 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр“ оперативного командування “Схід“ Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.

У Павла Гебузи залишились дружина, донька, мати, хрещені батьки та двоє дядьків.

Вічна пам’ять Героям…