Кому у Львові ставити пам’ятники і скульптури
Відомий історик та релігієзнавець Микола Бандрівський на своїй сторінці у Фейсбук запропонував міському голові Львова встановлювати у місті скульптури відомих митців, які колись побували у місті Лева, проживали тут або приїжджали із творчими виступами.
Йдеться про славетного Ференца Ліста, бюст якому міг би прикрасити вулиці нашого міста. Адже тут він прожив місяць, виступаючи з концертами.
“Натомість міський Голова і його протеже – Оксана Линів, “ощасливили” наше місто чимось дуже загадковим, яке – будучи досі ніде незареєстрованим – дотепер стоїть на площі Євгена Маланюка…”, – пише Микола Бандрівський.
Отож, майже місяць прожив у Львові всесвітньо знаний маестро-віртуоз Ференц Ліст. Давав концерти, приймав запрошення на бали, ощасливлював своєю присутністю численні львівські салони і мав, здавалось-би, нескінченні зустрічі із вдячною львівською публікою.
А вперше Ференц Ліст завітав до Львова ввечері 13 квітня 1847 року і вже о 22 годині того ж дня у готелі “De la Rus” (який раніше стояв на місці сьогоднішнього готелю “Жорж”) дав свій перший концерт. У своєму неймовірному стилі маестро тоді виконав твори Бетговена, мазурку і полонез Шопена, тарантелу Россіні, “Ave Maria” Шуберта.
Наступного дня Ференц Ліст зі своїм оточенням піднявся на Високий Замок і з приємністю оглядав звідти краєвиди Львова, коментуючи і порівнюючи наше місто з тими столицями, в яких він побував.
Бронзовий бюст Ференца Ліста, яким проілюстрована новина, створив Arno Breker (1900–1991). Це засвідчує те, що “у себе вдома” ота справжня Європа намагається виставляти по справжньому мистецькі твори у тому числі й авангардові. Бо міські голови тих європейських міст, мають добру освіту і назагал непогано розбираються у мистецтві або ж тримають біля себе фахових дорадників, які на тій темі чудово знаються.
Натомість український Львів яких тільки “експериментів” у пам’яткоохоронній сфері, не зазнавав від свого теперішнього голови !.
“І, свого часу, Андрій Іванович свідомо і цілком слушно зробив ставку на інертність кожного з нас: що ми, будучи по вуха заклопотаними своїми власними проблемами, не дуже зважатимемо на його привселюдне ґвалтування чинного пам’яткоохоронного законодавства.
У цьому своєму розрахунку – що львів’янам “все по барабану” – Андрій Іванович виявився правий. Інакше важко пояснити, чому у тисячний раз проходячи повз те одоробло, яке він з Оксаною Линів назвали “пам’ятником Моцартові-молодшому”, ми мовчки терпимо їх наругу і навіть не висловлюємо бажання знести отой ніде незареєстрований скульптурний несмак або ж перевезти того “Моцарта-молодшого” на одну з розкішних вілл вгорі вулиці Круп’ярської, що під самим Кайзервальдом”, – підсумовує діяльність Садового Микола Бандрівський і висловлює пропозицію з перевезення недопам’ятника Моцарту молодшому в інше місце.
